Розділ 75

Лікар оглянув Стаса. Все справді виявилося не так серйозно. Але він рекомендував кілька днів постільного режиму. Я хотіла залишитися з ним у лікарні, тільки провідати дітей та переконатися, що з ними все гаразд. Але Стас запевнив мене, що він все одно спатиме. І Костянтин у цьому питанні був із ним солідарний.

Він відвіз мене до готелю. А сам поїхав у невідомому напрямку. Як я зрозуміла, зі мною розмову продовжувати він не збирається. Костянтин зі мною взагалі поводиться відсторонено, трохи дратівливо. Не подобаюсь я йому. Втім, це взаємно.

Залишок дня я провела з дітьми. Яке щастя, що з ними все гаразд. Цілувала маленьких, сміялася і поступово тривоги відходили.

Костянтин запевнив, що до палати Стаса ніхто і на гарматний постріл не підійде, і в цьому питанні я йому вірю.

Заснула разом з дітьми. Це справді щастя. Намагаюся не думати, як зможу жити далеко від дорогих серцю хлопців. Малюк же мені як син, а Стас, він єдиний... на жаль, не мій.

А вранці на мене чекав сюрприз. Стас приїхав сам. Сказав, що в лікарні йому нічого робити, і всі необхідні ліки він купив. Простіше просто їздити на перев'язки. Ми поснідали всі разом. А потім з'явився Костянтин. Незавершена ​​розмова повисла в повітрі. Відкладати її безглуздо. Настав час розставити все по місцях.

Ми втрьох перебралися до сусіднього номера.

- Давай викладай, Костян, - Стас розташувався в кріслі, напівлежачи. Йому ще важко ходити.

- Костянтине, ти ж познайомився зі мною, доглядав, винайняв квартиру, все це наводить на певні думки, - одразу ж озвучую свої підозри.

- Спочатку я просто хотів тебе склеїти. Так би мовити, забутися. Я таке часто практикував. А потім у мою голову прийшов план, як тебе використати, - він сидить навпроти нас, закинув ногу на ногу. На обличчі немає жодних емоцій. Закритий, недоступний.

- Використати для компромату?

- Почну спочатку, щоб було зрозуміліше, - посміхається. - Ти пам'ятаєш, Стасе, як я запав на твою сестру. Вона мені всі кишки вивернула і намотала на свій кулак. За мить перетворила на свого вірного пса. Я втратив розум. І був щасливий, як божевільний ідіот, коли вона погодилася вийти за мене. Але потім виявилось, що я ще й рогатий ідіот. Слава і не думала зраджувати своїм звичкам. Я поривався від неї піти. Багато разів практично вдавалося. Але вона все одно мене повертала. Залежність. Невиліковна хвороба. Я не міг без неї. Дихав нею. Але коли я вкотре вирішив різати по живому, вона повідомила про свою вагітність. Я був на десятому небі від щастя. Мріяв, що все зміниться. Адже ми матимемо малюка. А вона тим часом плела своє павутиння. Влізла у частку в моєму бізнесі. Причому так майстерно маніпулювала, що я схаменувся коли вже було пізно. Любов робить із нас кретинів. І я однозначно ним був. А потім я дізнався, що дитина загинула. І збожеволів від горя. А разом із цією новиною, закралася підозра, що дитина могла бути і не моєю. Спочатку пішов у загул. Забув, де і з ким був. Навіть не пам'ятаю, скільки місяців тривало моє безпам'ятство. Тоді ти мені й попалася, Олено. А потім вирішив, що настав час помсти. Я винайняв тобі квартиру, щоб прив'язати до себе, зробити боржницею.

– Щоб я нарила компромат на Богдана? – висловлюю здогад.

- Хотыв звести вас разом. Щоб вона мучилася, що її обожнюваний мужчина, по кому вона сохла, віддав перевагу іншій. А Бодан справді став приділяти тобі знаки уваги, щоб злити Славу, яку він ревнував до мене. Цей гнида, він був із нею весь час. Ще до нашого з нею весілля. Вони хотіли використати мене. А я захотів його розорити, перетворити на пусте місце.

- То ти його підставив і посадив? - Стас аж піддається вперед.

- Звичайно я. Але й тут він виплутався, відсидів замало. Слава постаралася. Але бізнес він втратив. А далі взагалі скотився. А ти, Стас продовжуєш з ним няньчитися. Рятуєш свого дружбана.

- А Уляна? Як ти з нею пов'язаний? Я була впевнена, що ти підселив її в квартиру, - нервово зминаю в руці край блузки.

- Я був одержимий своєю помстою. Мені було начхати, кого ти там підселила в квартиру. Подруга так подруга. Це вже пізніше я побачив її зі Стасом.

– І чому мені нічого не сказав? Ти ж принаймні знав, що вона змінила ім'я?

- Як і ти не сказав мені, що моя дитина жива. Так, Славка мені все розповіла, як ти допоміг їй розіграти смерть і знайшов сім'ю для усиновлення. Переконав її, що так правильно. Тому що повністю покривав їхній союз із твоїм другом Бодею. Вона мені й докази навела. Твої фото із сім'єю, яка усиновила дитину. Я допитував лікаря, з яким ви все влаштували. А я нічого не знав! – емоції прориваються, у залізних очах розпач. - Нічого не зробив! І моя донечка загинула. Навіть якщо не моя ... вона моя ... Як же я хотів цю дитину ... від Слави. Її світлу частинку.

- Костю, я дізнався, про те, що зробила Слава, вже після всього. Коли дівчинки не стало. Випадково з'ясував. Не став говорити, щоб не ятрити рани…