Глава 71

Лікаря задушили вранці на сходах у під'їзді, коли він прямував на роботу. Хтось випереджає нас. Сокальський знав замовника. Міг його видати. Йому заткнули рота. Яким буде їхній наступний крок?

Стас дуже швидко з'ясував подробиці вбивства. Все, що відомо поліції. Толку нуль. Ніхто нічого не бачив та не чув.

- Ця ниточка обірвалася, - говорю, сідаючи на лаву на території клініки.

- Він не має сім'ї. Шукати коханок безглуздо, він точно не ділився з ними подробицями своїх дій, - Стас міркує вголос.

- Стоп! Є один варіант! – аж підстрибую на лаві.

- У нього була особлива коханка! Медсестра! Вона була його помічницею. І тоді в лікарні вона була закохана в нього як кішка. Виконувала усі доручення. Петровська Зінаїда!

- Ти геній! - у пориві емоцій Стас притискає мене до себе і цілує в губи.

Різко відпускає мене.

- Вибач…

Опускаю голову. Незграбний момент. І ще гірше він не дає згаснути моїй вірі.

– Тільки Ваня все це теж знає, – перекладаю розмову у безпечне русло.

- Ось Ванька твого теж треба знайти.

- Не мого! – мені бридко.

- Вибач…

- Але ти маєш рацію ... офіційно я, швидше за все, його дружина. Якщо шлюб був справжнім. Я цього навіть не знаю.

- Розберемося, Олено. У мене аж руки сверблять з ним дуже відверто поговорити. Але спочатку Зінаїда. Погнали! - Бере мене за руку і веде до автомобіля.

Дорогою до лікарні Стас дає вказівки своїй людині пробити геолокацію Вані по мобільному.

- Олено, залишишся в машині. Після того, що сталося з Соколовським, там може бути небезпечно, - каже, коли автомобіль зупиняється біля воріт лікарні, в якій знущалися з моєї свідомості.

- Але…

Кладе палець мені на губи.

- Не сперечайся.

І швидко виходить. Я могла б побігти слідом. Але з нами діти, і не варто їх турбувати, влаштовуючи непотрібні суперечки. Прошу одного з охоронців піти зі Стасом.

Але невдовзі вони повертаються ні з чим. Зінаїда звільнилася. Пробивання її місця роботи та житла займає кілька хвилин. Стас залишає нас з дітьми, Зоєю та охороною в готелі. А сам з охоронцем вирушає на пошуки медсестри. Час тягнеться нескінченно довго.

Діти грають з нянею. А я стою на балконі і чекаю на нього. Телефонувати немає сенсу, якщо він зайнятий. І судячи з того, що Стас відсутній три години, він все ж таки знайшов медсестру. Я помічаю його одразу. Вибігаю назустріч. Цілий. Живий.

- Стасе, - обіймаю його за шию. Знову почуття беруть гору. Мені все важче їх контролювати.

- Все добре, Оленко, - шепоче мені у вухо.

Ми сідаємо на відкритій терасі ресторану. Добре, що погода хороша.

- Зінаїда тебе пам'ятає. Нині вона у декреті. Застав її, коли вона з коляскою гуляла. Загалом, Олено, – робить великий ковток кави, – Ти для Сокальського була експериментом. Він намагався одну особистість, сховати в іншу, і щоб за певних обставин, ти згадала те, що треба замовнику. Він був хоч і падаль, але мабуть, все ж таки непоганий фахівець. Плюс у тебе психіка була порушена. Твоя свідомість легко піддавалася впливу. І він експериментував, ні в чому собі не відмовляв, – вдаряє рукою по столу, аж наші чашки підстрибують.

– А замовник хто? - запитую і завмираю. Навіть дихати боюся.

- Твоя так звана мати, - розводить руки в сторони. – Зрозуміло, що не вона смикала за ниточки. Вона також виконавець. І Ваньок зник. Як у воду канув. Продав вашу халупу, де ви жили. І після столиці слідів його нема. Але щось мені підказує, це він допоміг Сокальському перейти в інший світ.

- Вони підчищатимуть кінці і далі. Якщо мама замовник, вони її можуть… те саме…

- Вона джерело інформації. Мої пацани за нею стежать. Телефон прослуховується. Але часу чекати нема. Відчуваю, настав час доставити її до нас.

- Викрасти?

- Запросити на розмову.

Стас налаштований рішуче. Зникла його м'якість. Все вірно. Гниди розуміють лише подібні методи.

А лже-мати... У мене з нею особливі рахунки. Вона винна у загибелі моїх батьків. Наскільки я її любила, настільки ж тепер і ненавиджу.

Ніч ми проводимо у готелі. Стас весь час сидить за ноутбуком. Переглядає папери. Здійснює дзвінки. Щось з'ясовує. Наскільки розумію на фірмі, все погано. Але на мої запитання він лише відмахується, що розбереться.

Я заснула обійнявши дітей. А вранці, коли прокинулася, Стаса вже не було в готелі. Лише записка:

«Оленко, він засвітився. Поїхав слідом. Скоро повернусь"…

Тільки він так і не повернувся…