Розділ 67

- Навіщо? В яку шалену голову могла прийти такий ідіотизм? - шепоче мені в волосся, продовжує притискати до себе.

- Цього, на жаль, я не знаю. Тепер як подумаю, що жила з цією потворою... - мене перекручує. Почуття огиди, подібно до слизьких, холодних черв'яків, розповзається по тілу.

- Не треба, Олено, не трави собі душу. Ти й так, щойно вивернула її навиворіт, – зітхає, – А Ваньок, залиши його на мене. Я витрушу з нього зізнання, а потім… потім він пошкодує… – Стас стискає зуби до скрипу.

Впевнена, зараз у нього в голові майорять способи розправи.

- Я хотіла б, щоб він відчув на собі все те, що творив зі мною. Але ..., - розгортаюся у Стаса в руках і дивлюся йому в очі, - Ваня лише виконавець, а ось той, хто це все влаштував, він не заспокоїться, він і далі плестиме мережу інтриг, поки не заманить тебе туди. Стасе, чудовисько треба випередити. Ти у небезпеці!

Проводить кісточками пальців по моїй щоці. І дивиться наче вивчає. Райдужка світлішає, у ній з'являються невідомі досі іскорки.

- Ти пам'ятаєш прізвище свого лікаря? - Запитує, не перестаючи мене гладити по щоці.

- Так… Павло Денисович Сокальский.

- Чудово. Тоді нам треба відвідати твого «чудо» лікаря, - піднімається разом зі мною з лави. - Але спочатку, я шалено хочу побачити Ганночку. Погнали, - підморгує мені.

Ми йдемо парком. Стас переплітає наші пальці. Він намагається бути бадьорим, навіть іноді посміхається. Хоча я бачу, як по обличчю пробігають тіні. Йому потрібен час, щоб усвідомити правду. І мені щоб утихомирити хворобливий ураган, що вирує всередині. Спогади роз’ятрили рани на серці, і тепер вони кровоточать. І незабаром у мене будуть нові куди болючіші. Але їх я зализуватиму пізніше. А поки що Стас зі мною, і я ловлю кожну мить.

Їдемо до готелю, Стас говорить по телефону. Дає вказівки взяти лже-мати під нагляд. Її роль у всій цій історії остаточно незрозуміла. Але те, як вона захищала Ваню, наштовхує на певні висновки. Просить когось пробити дані про лікаря. Дізнається як там Дюша. Він залишив малюка під посиленою охороною з нянею. Але зараз у світлі нової інформації краще, якщо дитина буде поряд. Тому його незабаром привезуть до нас.

У готель він буквально влітає, щойно встигаю за ним. Вривається в номер біжить до Ганночки та обіймає.

- Заааєць! - цілує її в пухкі щічки. Піднімає на руки та притискає до себе.

- Стас! - донька весело сміється. - Я скучила!

- Ти навіть не уявляєш, як я сумував! - і в цей момент в його очах стільки світла, що в мене перехоплює подих.

Чесно кажучи, я розуміла, що Стас ніколи не зашкодить дитині. Але такої бурхливої ​​реакції не очікувала. А ще точно невідомо, чия вона дочка. Молю вищі сили, хай вона буде Стасова.

Притуляюся до стіни і милуюсь. Мені знову здається, що ми сім'я… Але, на жаль, доля дала мені сім'ю у борг, дозволила відчути, яке воно щастя на смак. Але борги треба віддавати. Стас не покине Ганночку, не сумніваюся, що він з нею бачитиметься. Але коли весь кошмар закінчиться, він піде у своє життя, згодом у нього з'явиться жінка. А я… у мене є Ганна та спогади, м'які та пухнасті, які захищають мене від прикрощів і допомагають пройти будь-які випробування.

Я покохала його з першого погляду. Ще тоді дивлячись на фото. Нехай навіть у цьому собі не зізнавалася до сьогодні. Це почуття міцніло, зростало в мені. Під замком у підвалі він був моїм якорем, сам того не відаючи давав сили. Але Стас полюбив Вікторію, якою б вона не була. А для мене залишились лише жалість та дружня участь. Але я й за це йому вдячна.

Цілий день Стас не відходить від Ганночки. Водив нас до ресторану, потім ми довго гуляли. Коли повернулися додому, сам уклав її спати. Співає колискову… я стою і ковтаю сльози, слухаючи його хриплуватий чарівний голос. Це одна з картинок, що я малювала у своїй уяві, коли гладила круглий живіт, сидячи під замком.

- Завтра вранці виїжджаємо, - каже, коли малеча заснула. - На добраніч, Олено, - і прямує в сусідній номер. Я так і залишаюся стояти на місці, дивлячись йому вслід.