Розділ 61

Він дивиться на мене, широко розплющивши очі. Намагається зрозуміти сказане, але тлумачить це по-своєму.

- Це я давно зрозумів, що Олена твоє справжнє ім'я, але чомусь ти змінила документи і назвалася Вікторією, - голос звучить глухо.

Ми на порозі правди, і вже назад дороги немає, треба палити мости.

- Ти не правильно мене зрозумів. Я не була Вікторією, якщо точніше, я мала замінити її... у труні.

Тепер я дозволяю спогадам захлеснути мене, випускаю їх на волю. Я мушу пережити все знову, адже це допоможе Стасу.

- Чого? Ти хочеш сказати, що не вона? - він мотає головою, не може прийняти істину.

Стас уже давно для себе вирішив, що я Вікторія, йому було так легше. Що й казати, я сама часом думала, що я це вона, поки перебувала у блаженному безпам'ятстві. Поряд із ним хотілося стати ким завгодно, аби ця казка в моєму житті тривала якнайдовше. Але Стас заслужив на правду. Занадто багато брехні було у його житті. Тепер пам'ять повернулася, і я можу розповісти нехай жорстоку, але правду.

- Взагалі, твоя дружина ... теж не була Вікторією. Її справжнє ім'я Уляна Кравець, - сіпається як від удару. – А особу Вікторії було створено спеціально під тебе.

- Звідки ти це все знаєш? – його очі змінюються, райдужку поглинає чорнота. - Що так упевнено стверджуєш?

Він мені не вірить. Логічно. Я б, мабуть, і сама собі не повірила.

- Почну спочатку. Просто вислухай мене. А там зможеш сам зробити висновки. Я розповім усе, що знаю. Повір, мені теж нелегко даються ці одкровення, – закриваю обличчя долонями.

Це добре, що я згадала. Але як хочеться забути і ніколи не згадувати цих кошмарів. Але тепер вони переслідуватимуть мене до кінця життя.

- Занадто багато фактів вказують, що саме ти Вікторія, - у погляді з'являється гнів. Заперечення – також зрозуміла емоція. Він надто сильно переконав себе, що я це вона.

- І все ж таки вислухай.

Він киває. Відкидається на лаву і не зводить з мене тривожного погляду.

- Моя мати, як тепер з'ясувалося лже-мати, - тут коротко переказую Стасові історію, яку сама дізналася напередодні і не встигла йому розповісти в готелі. – Тоді я щиро вважала, що ця жінка – моя рідна мати. І коли вона принесла мені купу якихось паперів, заламуючи руки, розповідала про свою хворобу, говорила наскільки дороге лікування, я обдумавши все, вирішила поїхати до столиці. Там значно більше можливостей заробити. Тим більше, доки я перебирала варіанти, ця жінка набрала кредитів. Їх треба було виплачувати. У столиці я влаштувалася у відому тобі пекарню. І практично всі гроші надсилала їй. Через якийсь час до столиці приїхав Ваня, - стискаю зуби. – Ми з ним виросли в одному дворі, ходили до одного садка, школи. Та й потім підтримували приятельські стосунки. Зараз навіть, страшно подумати, але я зраділа рідній людині в чужому місті. Ваня мене познайомив з Уляною Кравець, його одногрупницею. У нас із нею справді був схожий типаж. Один зріст, схожа фігура та темне волосся, зелені очі. Ми швидко потоваришували. Уляна була дуже життєрадісною, веселою, мені було добре з нею. Я ж, крім роботи, нічого не бачила. І тут вони з Ванею, часто приходили, розбавляли сірі будні. Ми мали багато спільних тем, приїжджі, намагаємося вижити у столиці. Уляна мріяла про шикарне життя, вважала, що робота – це не для неї. Деколи вона знаходила багатих залицяльників, але зазвичай це все швидко закінчувалося. Зараз соромно зізнатися, але тоді я вважала її непоганою дівчиною, нехай і зі специфічними поглядами на життя. Але ми всі різні і не мені її судити. А потім усе повернуло не в той бік. Вона якось прибігла до мене додому та повідомила, що тепер усе зміниться. Уляна отримала неймовірно вигідну пропозицію. Тільки треба як слід підготуватися. І вона впіймає не рибу, а цілого кита. Тоді я вперше побачила тебе на фотографії, - закушую губу.

Не розповідаю Стасу, який сильний ефект справила на мене його фотографія. Як у серці кольнуло, і я подумала, що саме таким уявляла свого ідеального чоловіка. Але це все ілюзії, і я чудово усвідомлювала, що вони ніколи не стануть реальністю. Тому змусила себе викинути нісенітницю з голови. А зараз Стасу тим більше не треба цього знати. Його цікавить Вікторія, а не мої почуття та думки. Про себе розповім лише факти. Емоції – це особисте.

 - Уляна бігала по моїй кімнатці і розповідала, що тебе не можна брати з наскоку. Одна людина дасть їй всю інформацію про тебе, вона знатиме, чим ти дихаєш, що любиш. Чесно кажучи, я тоді не надала її словам великого значення. Вирішила, що це чергова авантюра, яка лусне як мильна бульбашка, не встигши початися. У мене тоді, навпаки, було все плачевно, мамі ставало гірше (як я думала), кредитори їй дошкуляли, грошей на ліки не було. Мені було не до міфічних планів Уляни. А через десять днів після цієї розмови, на порозі пекарні з’явився Костянтин.

- Костянтин? – Стас глухо перепитує.

- Так, саме він, чоловік твоєї сестри.