Розділ 41

Відштовхує мене плечем убік і безцеремонно проходить до хати.

- Зараз подзвоню Стасові і скажу, що ти прийшла, - а сама подумки шкодую, що залишила телефон у кімнаті.

Шкірою відчуваю від неї небезпеку. Але не розумію, як поводитися зі стервозною сестрицею.

- Не турбуйся. В тебе проблеми зі слухом, я чітко озвучила, що прийшла саме до тебе - вона оглядається на всі боки, оцінює обстановку. - Пішли до вітальні, там переговоримо, - наказує.

- Не бачу сенсу, нам нема про що з тобою говорити, - залишаюся стояти на місці.

- Помиляєшся... як там тебе, - награно хмурить брови, ніби намагається згадати моє ім'я.

- Олена.

- Олена так Олена, - посміхається, всім своїм виглядом показує, що для неї це не має жодного значення. - Я буду чорну каву, ложка цукру.

- Вибач, але мені треба йти. А наскільки я пам'ятаю, Стас ясно дав зрозуміти, що зараз не хоче бачити тебе в будинку, - намагаюся говорити спокійно і відсторонено.

Не маю я права їй грубити, адже сама знаходжусь у цьому будинку на пташиних правах, але сестриця викликає у мене стійку відразу, слова самі собою зриваються з губ.

- А ти затримайся... Олено, - блючий укол у серце. Вона виділила моє ім'я так само, як це робив Стас під час нашого знайомства. - Це в твоїх інтересах.

- Не думаю, Славо, - аналогічно випльовую її ім'я.

- Ой, що ти ламаєшся, як лань невинна, - піднімає голову вгору і регоче.

- Тобі краще покинути будинок. Я зараз викликаю охорону та…

- І що? Думаєш, вони торкнуться сестри хазяїна? – різко обриває сміх, повертається і йде у бік вітальні. - Скоро, зовсім скоро, тебе за шкірку зі смачним стусаном викинуть на вулицю.

Не пам'ятаю, щоб була у моєму житті людина, яка мене настільки дратувала. Аж руки сверблять вчинити з нею точно так, як вона щойно озвучила. Закипаючи від люті, слідую за нею. Навіщо? Якийсь несвідомий страх штовхає мене. І я поки що не можу дати йому визначення.

- Що тобі від мене треба? - зупиняюся в проході, вона сідає на дивані.

- Все просто, збирай речі, подаровані братом. Дозволяю забрати їх собі, та вали назад до себе в задрипанськ.

- З чого ти вирішила, що я тебе слухатиму? На даний момент я бажана гостя у цьому будинку. А ось тобі, явно минулого разу вказали на двері, - її обличчя на мить спотворюється злобою, але вона дуже швидко вдягає маску зверхності.

- Шавка гавкає, та вкусити не може. Не по зубах, - цокає язиком. - Але …ммм… буду поблажливою, хоч ти на це і не заслуговуєш. Поясню все доступною мовою ... Олено ... Ти нагадуєш Стасу загиблу дружину. Віддалена схожість, справді є. Але Вікторія – це сукупність ідеальних жіночих якостей. Вона — ідеал. І навіть після смерті місце в серці мого брата займає лише вона. А ти жалюгідна підробка, якою він намагається замінити її. Забутися в дурмані, щоб не так боляче було. Минуло три роки, і ніхто з нас не змирився з її смертю, – закушує губу, зітхає. – Брату найважче, він став агресивним, десь робить необдумані вчинки, один із них – ти. Але... Олено, - сміється, хитає головою з боку на бік, - Невже ти думаєш, що перша? Знаєш, скільки їх було, таких же ідіоток, швидкоплинних замінників? Навіть усіх не згадаю, а брат і поготів. Стас вміє бути дбайливим, оточує увагою, дарує подарунки. Нескінченні лже-Вікторії для брата як знеболювальне, - розводить руки в сторони, карі очі блищать.

Невже від сліз? Не вірю.

- Скільки турботи від сестри, яку він не хоче бачити. Натякаєш, що скоро він прозріє?

- Не натякаю, стверджую із стовідсотковою гарантією. Ефект знеболюючого короткочасний. А коли з його очей спадає дурман, він бачить потворну копію і тоді звіріє. Ти навіть не уявляєш, що він робив з жінками, коли усвідомлював реальність, - знову цокає язиком. На нервах грає зараза. - Так що моя пропозиція звалити, та ще й з моєю допомогою, вона для тебе як благодійність. Не втрачай шансу залишитися цілою. Коли Стас за тебе візьметься, він, - закочує очі, - Буде знищувати ґрунтовно, по цеглині ​​розбере твоє життя. Йому боляче, і він захоче заподіяти аналогічні страждання. Так його природа…  травма від втрати, залишила свої сліди… - схиляє голову набік і цокає язиком.