Розділ 21

- Мамо, зараз буде трохи дивне питання, - мружусь, соромно таке вголос вимовляти. - А ти не знаєш, я випадково з Андрієвським не перетиналася в минулому?

Тільки коли сказала, до кінця зрозуміла, яка це нісенітниця.

- Ти… що? - повисає пауза і чути тільки мамине уривчасте дихання. – Звідки такі думки? Олено, у тебе, що проблеми почалися? Наслідки аварії даються взнаки? Ти скажи мені, дитино. Не приховуй. Я гроші на лікаря переведу. Пам'ятаєш, як Павло Денисович допоміг тобі? Може настав час знову до нього звернутися? - Вона випалює все скоромовкою, відчуваю її хвилювання на відстані. Переживає за мене, моя люба.

- Ні, що ти, все добре. Просто я бачила Андрієвського. Дивна була зустріч, - кажу розгублено. Всього не розказую. Не варто давати мамі ще більше причин для хвилювань. – Ось я й подумала, може, ми з ним раніше знайомі були.

- Що ж коїться таке! - схлипує. - З ким ти там знайомства за плечима чоловіка заводиш? Ваня хіба заслуговує на таку зраду? Що тобі цей… поганий чоловік наговорив?

- Чому поганий? Звідки ти знаєш? - ееприємно ріжуть саме ці її слова.

Як вона може судити про нього, якщо тільки бачила по телевізору?

- Усі вони товстосуми однакові, - зневажливо пирхає. – До людей звичайних, як до сміття ставляться.

А мені дико хочеться на його захист стати. Не знаю, що зі мною відбувається, тільки прикро чути про Стаса таке. Він, звичайно, псих, але від нього я бачила турботу. У пам'яті миттєво спливає ранковий епізод із вантажниками.

І все ж таки не розумію, чому слова мами в мені настільки сильний протест викликають.

- Але ж ти не знаєш! – різко підвищую голос. - Стас, навпаки, показав себе не з такого вже поганого боку.

Це я про звірюгу сказала? Реально я?

- Ах, вже Стас! Олено, схаменись! - мати ледь не плаче. - У тебе Ваня, Ганночка, а ти з чужими мужиками шашні крутиш! Ти як Вані в очі збираєшся дивитися? Після всього, що він для тебе зробив! Чоловік – найближча людина, він з тобою у вогонь та у воду.

- З чого такі висновки, мамо! Ні з ким я нічого не кручу! – одразу згадується мій поцілунок зі звіром, кров приливає до обличчя. - А твій Ваня, він знову в піраміду гроші вклав! І не подумав про сім'ю, не порадився! Я сама працюю! - усередині агресія прокидається, вчорашні образливі слова чоловіка згадую. Дико бісить, що мама його захищає.

- І що? Олено, він для сім'ї старається! Я чула, якщо правильно вкладатися і вчасно вивести гроші, то можна добре заробити! Ми всі помиляємось, але на те в нього дружина є, щоби підказати, підтримати. Разом пліч-о-пліч з усім можна впоратися, - чую брязкіт посуду, мамине сопіння. – А щодо олігарха, материнське серце не обдуриш. Не просто так ти розмову зі мною завела. Чую сморід зради, Олено. Я життя прожила. Знаю, як мужики локшину на вуха вішати вміють, щоби своє отримати. Подарунки, гарні слова, а потім викинуть як відпрацьований матеріал. І ні чоловіка не буде, ні олігарха недоробленого. Я ось твоєму батьку вірність все життя зберігаю. А досі шанувальники є. Я всім на двері вказую. Олена! Заклинаю тебе, схаменись! Давай до лікаря сходимо, я все оплачу! Землю рити буду, нічого тобі не пошкодую, аби здорова була! - у неї істерика починається. Говорить не перестаючи. Плаче, задихається, схлипує.

Ось що я за така дочка? Рідну людину до такого стану довела.

– Не треба лікаря. І грошей. Ти про себе подумай. Ми впораємося.

- Ви до мене приїжджайте. Бери Ваню, Ганну, на свіжому повітрі воно все налагодиться. І якщо знову на горизонті олігарх з'явиться, навіть не говори з ним, гони поганою мітлою. А я вам сьогодні грошей переведу, на гостинці моїм любим.

- Мам, тобі самій вони потрібні, - соромно, доросла жінка, а я в матері гроші беру.

Аж занадто дорого я їм усім обійшлася. Може, вона має рацію, Стас кілька гарних жестів зробив, тільки через свої хворобливі фантазії. І це йому нічого не коштувало, грошей багато. А Ваня заради мене останнє віддав.

- Ой, скільки мені там треба. Для вас рідні живу. Ваню за мене поцілуй, та Ганночку обійми, - голос тепліше стає. Схлипи припиняються.

- Обов'язково, мамо. І будь ласка, не нервуйся, не можна тобі.

Навіщо я розмову безглузду затіяла? Маму довела до нервового зриву. З іншого боку, я ніяких подробиць не розповідала, вона сама завелася, коли про стороннього мужчину почула. Занадто сильно мого чоловіка любить, на його захист у будь-якій ситуації завжди стає.

Зателефонувала і тільки гірше зробила, собі та їй душу роз'ятрила. Тепер заспокоїтись не можу. Думки плутаються у голові, місця собі не знаходжу, тривожно. Насилу день відпрацьовую. Забираю доньку із садка. По дорозі подумки налаштовуюсь на розмову з чоловіком. А його вдома немає. Лише записка на столі:

«Виїхав до мами. Не дзвони мені. Ти маєш час подумати над своєю поведінкою».