Розділ 15

Наша маленька кімната забита людьми. Чоловік десять точно. Ми з донечкою так і завмерли на порозі.

- Мамо! - Ганночка смикає мене за рукав.

- Все добре, моя рідна, - гладжу її по голові.

Що Ваня влаштував? У квартирі стоїть неймовірний шум. Дитині відпочивати треба. І я сподівалася на тихий сімейний вечір.

- Дивись що в мене є! - До нас підбігає дівчинка з сусіднього під'їзду, чоловік дружить з її батьком, і показує Анютці ляльку ... ту саму з колекції, що Стас подарував.

- Інга, - сідаю навпочіпки. - А хто дозволив тобі чужі речі чіпати?

Я не проти того, що діти грають. Але я хотіла, щоб донечка все розпакувала сама. Вона завжди з таким захопленням відкриває коробки з бантиками, акуратно розгортає папір. Це ж особливе таїнство, нову іграшку розпакувати. Ох, сподіваюся, решту іграшок ніхто не рухав.

- Вона моя! Тато так сказав! - Інга притискає ляльку до себе.

Беру донечку за руку і рішуче заходжу до кімнати.

- Ваня! – гукаю чоловіка, який стоїть у кінці кімнати і… розмовляє з Ольгою. Тієї самої пліткаркою з торгового центру. А у неї в руках зелена куртка... яку я приміряла у магазині.

- А ось і Оленка прийшла! - чоловік усміхається мені. Обличчя сяє. Давно його таким веселим не бачила. - Я тут Ользі говорю, що куртка шик, фірма, і зовсім недорого віддаємо.

- По-сусідськи міг би ще скинути, - піджимає губи пліткарка.

- Мам, я до Інги піду, - донечка ніби відчула, що зараз неприємна доросла розмова буде.

- Добре, радість моя, - обіймаю свою крихітку. Хочу якнайшвидше в усьому розібратися, щоб Ганночка могла в тиші свої подарунки відкрити.

- Вона не продається, - вихоплюю куртку з її рук. - Вибачте, чоловік переплутав.

- Ми вже домовилися, - тягне куртку до себе. - Бач, яка вертихвостка! Ваня, ти знав, що чужий мужик її по торговому центру на руках носив? Я сама зі Сніжанкою сьогодні бачила! - і зло так на мене зиркає, куртку вихоплює.

- Що серйозно? – Ваня сміється. – О так і на руках? - не вірить. Глузує з Ольги.

Ще раз переконуюсь, як багато значить у сім'ї довіра.

В інший моменту я би розгубилася. Але зараз хочеться поставити Ольгу на місце.

– Це була ділова зустріч. А ви побачили, як я підвернула ногу. Мені надали допомогу, - брехня невимушено зриається з моїх губ.

- Так вже й ділова? Ти на ринку торгуєш, про що вам було ляси точити? Там чоловік вищий сорт! – примружує очі, дивиться з ненавистю. І за що вона мене так недолюблює? Що сім'я у мене є? А від неї чоловік втік і донька не прилаштована.

– Про це й спілкувалися. Домовлялися про великі постачання фруктів. Переходжу на оптову торгівлю, - кажу так, що сама на мить вірю.

- Так нууу, - колишня впевненість у голосі Ольги зникає.

- От бачиш! – Ваня піднімає вказівний палець угору. - Я ж говорю, де моя Оленка, а де олігарх, навіщо вона йому здалася. Біля такого чоловіка при грошах красуні найвищого гатунку в'ються, - він це з такою заздрістю каже, ніби сам мріє на місці олігарха з безліччю дівчат опинитися.

Прикро стає... він вважає мене недостойною чоловічої уваги? І тут сама собі нагадую, хто сидів біля мого ліжка, поки я однією ногою на тому світі була. Хто мене за руку тримав і в голос мені книги читав. Ее ефемерний олігарх, а саме Ванечка мій. Він усе продав, аби мене витягти.

Кажу собі все це, а погана така гіркота у горлі застряє, свідомість отруює.

- Ай, розбирайтеся самі, - махає рукою Ольга. - А кутку я беру, - дістає гаманець і відраховує гроші. Чоловік вириває їх із її рук швидше, ніж вона встигає їх протягнути.

– Продано!

- Що означає продано? Це мої речі! Ваня, віддай їй гроші! - сльози підступають.

- Пішли, переговоримо, - хитро усміхається Ользі. Бере мене за руку та відводить на кухню. - Олен, чого ти концерт влаштовуєш? Нам зараз гроші конче потрібні.

- А мені потрібна куртка! Вань, я мерзну! Я не давала свого дозволу! І що то за люди? Нехай вони підуть! - вперше за довгий час я не можу стриматися. Мені так прикро...

- Ми купимо тобі куртку, кохана! Підемо вдвох виберемо, яку ти захочеш, - стискає мою руку, в очі заглядає. - Може, я не хочу, щоб ти речі від стороннього чоловіка носила!

Він ревнує?

- Вань, це не привід приводити людей до хати! Потрібно було зі мною обговорити! І якщо не хотів брати від нього нічого, треба було відмовитись, як я і пропонувала!

- Навіщо відмовлятись. Ми все продамо, у нас борги за квартплату. Їх погасимо. Тобі обновку купимо. Але так, щоб я вибрав, а не він! Та й на бізнес нам залишиться. Я зараз все за нормальною ціною штовхну!

Далі нам договорити не дають. До кухні заходить сусід, батько Інги.

 - Слухай, а ляльки бомбезні. Я всі заберу. Там же колекція.

- Ні! Це Ганночки! – кричу в істериці.

- Не панікуй, Оленко! Я про доньку подумав, найкрасивішу ляльку їй залишив, - Ваня з переможним виглядом з-під столу дістає рожеву коробку. - Папка пам'ятає про своїх дівчаток!