Розділ 13

Стас

Безсоння стало його вічною подругою. Понад три роки Стас не спав нормально. Лише зрідка провалювався в небуття, щоб побачити той самий жах.

Уламки автомобіля, що розірвався. І запах безвиході. Це не уламки автомобіля, це понівечені шматки його щастя. І він йде по них хитаючись. Ще не вірить – це кінець. Не може повірити. Без неї немає його. Він згоряє там разом із нею, і навіть відчуває, як його шкіра обвуглюється.

Ця жінка вросла йому під шкіру. Він просочився своєю Торі. Розчинився в їхньому спільному щасті. З її появою світ змінився. Вона його перекроїла, показала, що можна до кінця життя любити та бажати лише одну жінку.

Тоді Стас приїхав на місце аварії дуже швидко. Гнав як безумець і вірив, вона жива! Повинна жити! Не може бути інакше. Побачив поліцейські машини. Зупинився. На ногах, що не гнуться, підійшов до урвища... побачив колись червоний автомобіль... все... що від нього залишилося... Чорна безвихідь підкралася до нього, вп'ялася слизькими щупальцями, відбираючи його душу, розриваючи на шматки серце.

Він стрімголов полетів униз. Його намагалися зупинити. Але швидко залишили ці спроби. Стас повзав по випаленій траві, чіплявся скрюченими руками за обгорілі уламки… не вірив… не міг повірити…

Як ще сьогодні вранці вона була жива, усміхнена... Його Торі. Літала по хаті. Грала із синочком. Дюшці всього вісім місяців, їх довгоочікуваний, улюблений малюк.

- Я сьогодні в місто змотаюся, по магазинах треба пробігтися, нашому герою, дещо докупити, та й собі марафет навести, - підійшла і повисла в нього на шиї. Золотисте волосся розсипалося шовковистим каскадом, огорнула своїм неповторним ароматом ванілі, від якого він збожеволів.

- Давай разом зганяємо. Дюшка з нянею побуде, - він не хотів її відпускати. Просто ось так милуватися дружиною і розуміти, як тобі пощастило. Чи це не щастя? - У мене сьогодні по роботі повний штиль.

- Н…н…ні… - нижня губа здригнулася, в зелених очах промайнув переляк.

Її очі, бездонні, величезні смарагди, як уперше потрапив у їхній полон, так і пропав. Зачарувала його Торі, приручила самотнього, цинічного вовка. Вона показала, що сенс життя не в гулянках і нескінченній низці безіменних дівок, а в одній, яка незбагненним чином знаходить ключик від серця. А далі любий опір марний ... у неї ключик, і тільки вона відчиняє ворота в їх солодкий рай.

- Я вже сумую! - притиснув її до себе. - Давай разом, - провів долонями по її спині. Навіть крізь тканину блузки відчуваю гладку шкіру. Ніколи їй не намилуватися, біля себе тримав би вічність, і все одно буде мало.

- Мені самій треба. Просто самій побути, провітритися. Не ображайся, - ніжно проводить рукою по його щоці.

Побігла до сина і довго його цілувала в пухкі щічки.

- Дюшко, адже ти знаєш, як мама тебе любить, сильно, сильно, - закружляла з ним по кімнаті. Знову поцілувала.

- А як ми мамку любимо, - обійняв їх і серце до країв радістю наповнилося.

Передала сина няні. В очі йому зазирнула.

- Стас… завжди пам'ятай, ти в мене єдиний… ти все для мене… І ніколи це не зміниться, - голос серйозний, губи гарячково цілують його, хаотично, пристрасно.

- Ластівко, ти чого, я ж завжди з тобою...

Відчувала вона лихо... підсвідомо прощалася... Це зараз Стас усвідомив, повзаючи по місцю її останнього притулку. Чому відпустив? Чому не поїхав із нею? Мав передбачати! Ніколи собі не вибачить, що не вберіг!

Зараз у нього в самого, замість серця зяє обвуглена дірка. Перед очима її обличчя, і не вірить... не може змиритися... Вона жива... Ось зараз вийде і на шию йому кинеться...

Втрата ... до цього моменту він не усвідомлював, скільки пекельного болю несе в собі це слово. Все можна виправити, тільки смерть, вона безжально забирає найдорожче. І більше нема людини. Залишився лише жаль. Що мало зробив. Мало любив. Дорогоцінний час на роботу витрачав, адже міг бути з нею. А тепер нічого вже не буде.

Він розпадався на атоми і молекули, не маючи сили прийняти правду. Якщо до кінця усвідомить ... то він не виживе ... Як тепер лягати спати без неї? Як прокидатися і не бачити Торі, яка солодко сопить на подушці? Начебто він живий, а вже ні. Торі… його ластівка… чому так рано її політ перервався…