Розділ 4

- Ні! Це чужі гроші! – намагаюся забрати свій гаманець.

- Тобто, як? – хмуриться.

– Я взяла на роботі, щоб до банку віднести! – брешу. Так, хай так. Але головне – не допустити катастрофи. - Це борг, Вань. Їх не можна чіпати!

Обличчя чоловіка розпливається у задоволеній усмішці.

- Чудово! Яка ж ти у мене кмітлива! Зараз вкладемо, а потім у банк ще більшу суму внесемо, - вщент спустошує мій гаманець. Потім подумавши, повертає туди дрібну купюру. – А це тобі на тиждень вистачить, щоби зовсім без грошей не сиділа.

- Який тиждень! - голос зривається на крик. - Я ж кажу, авансом взяла! Не буде зарплати за тиждень!

- Не ний, Оленко, прорвемося! – він ніби й не помічає мого стану. Прямує до кімнати. Я йду слідом. Чоловік натягує штани. - Зараз швидко до банкомату пробіжуся, на рахунок гроші закину. Ти прямо підгадала. А я вже зламав голову, де грошенят взяти, щоб вкластися.

Смикаю чоловіка за руку. Озираюся, дочка стоїть у проході та спостерігає за нами. Не хочу при ній з'ясовувати стосунки. Адже дитина все розуміє, відчуває. Але й відпустити його не можу.

- Вань! Слухай. Адже ми це вже не раз проходили. Ти вкладаєш, потім усе розвалюється. І ми залишаємось із носом. Прошу тебе, вгамуйся. Краще, ось як я, на роботу, - говорю дуже тихо, ласкаво.

Чоловік завмер, дивиться на мене з неприхованою злістю.

- Тут усе прорахували. Розумні люди до тебе всі ризики перевірили. Не лізь, куди не слід. Якщо тебе влаштовує на ринку крутитись як проклята, то я для нас іншого життя хочу. І не змушуй мене нагадувати, через кого ми в цьому болоті опинилися! Професорська квартира! Трикімнатна! - Піднімає палець вгору і перед очима у мене проводить. - З молотка пішла!

- Але ж це не вихід вкладати у сумнівні проекти! – у горлі ком стоїть.

Ковтаю сльози та образи і розумію, що він багато в чому має рацію. Я їх підвела. А Ваня не роздумуючи, квартиру продав. Аби мені допомогти. Він усе для нас. Тільки способи, на жаль, вибирає не ті.

– Вихід! - натягує спортивну куртку і йде до дверей.

- Це ж піраміди, вони розвалюються!

 - Темрява безпросвітна, - дивиться на мене як на ідіотку. - Потрібно вчасно застрибнути, а потім швидко зістрибнути. Стратегія ціла є. Про вас дбаю! Люди мільйони піднімають на подібних проектах! А ми чим гірші?!

– Піднімають ті, хто ці проекти робить! - але він мене вже не почув.

Грюкнув дверима. Настрій одразу впав на нуль. І звинувачувати я можу лише себе. Адже знала, що пристрасть у чоловіка до швидкого заробітку. Він все шукає чарівну паличку, яка допоможе по клацанню пальця з боргової ями вибратися. Він же за фахом економіст. І де його знання? Чому не бачить шахрайських схем? Свекруха у сусідньому місті в інституті викладає, і він там працював. Але давно звільнився. Посварився з деканом і сказав, що більше на «дядька» не працюватиме. Хоч йому кілька робіт свекруха по своїх знайомих шукала. Але чоловік від всіх пропозицій відмовився.

І ось після останнього краху чергового «геніального» проекту, Ваня обіцяв мені, що зав'язав. Що працюватиме. І я розслабилася. Не подумала, що гроші треба було сховати. Тож сама винна, що він знову зірвався.

Умила донечку. Пограла з нею, увімкнула мультики і попленталася на кухню. Вечерю все ж таки треба приготувати. Хоч настрій... вити хочу. З іншого боку, це гроші не зароблені, погана людина їх дала, отак в трубу і спливуть. Але ж там і моя зарплата за тиждень була! Нічого. Ще зароблю. Не можна здаватися. Все налагодиться. Потрібно мислити позитивно.

Ваня повернувся швидко. Зайшов у кухню. Забрав свою тарілку і пішов вечеряти до комп'ютера, дивиться на мене звіром. Адже я не підтримала. А чоловік і дружина завжди в один бік дивитися мусять і розуміти один одного. Так він вважає, а я в його очах зрадниця тепер.

Вночі так і не змогла заснути. Гроші чоловік вклав, а отже, можна з ними попрощатися. Але не це головне. На душі чомусь так гірко й боляче стало. Згадала того мужчину. Ось у нього є гроші. І що? Адже все одно життя не склалося. Бігає вулицями і дружину свою загиблу шукає. Тож щастя не в грошах, однозначно. А у мене Ваня останнє заради мене віддав. Він любить нас! Нехай не все в нього виходить, але намагається як може. Усю ніч себе переконувала. А сльози так і лилися градом із очей. Гіркі. Болісні.

Вранці важко, з ліжка ледве встаю. Ваня ще спить. Він пізно прокидається. Зібрала дитину в садок. Надворі прохолодно. Вітер завиває. До кісток пробирає. А у мене легка курточка. На зимову грошей шкода. Ганночці купили, а я обійдусь. Зараз на ринку рухатися почну та зігріюся.

Я мала рацію, роботи багато. Нам новий товар завезли. Вантажників у нас немає. Водій виставив усе біля прилавка. А я розкладаю. Спина про себе знати дає. Але треба міркувати позитивно, це та сама зарядка в тренажерному залі. І форму підтримую, ще й гроші заробляю.

Ящик з яблуками виявився дуже тяжким. А його треба на саму гору поставити. Якщо все не розкладу вчасно, отримаю наганяй від господаря. Він у мене суворий. Але й платить добре, нежадібний. Іноді і додасть трохи, якщо виручка хороша.

Мої руки на ящику, чоловічі долоні накривають. Здригаюсь, як від удару струмом. І спиною відчуваю дотик. Наче хтось собою від усього світу закрив. Оманливе відчуття. А над вухом дихання, що обпалює.

- Гарний у тебе чоловік. Дбайливий. Дружина горбатиться, а він спить удома без задніх ніг, – хрипкий голос у душу пробирається, обплутує. І відразу запізніле усвідомлення – псих повернувся!