Розділ 3

Стискаю в руках гроші. А не в тому положенні, щоб з гордістю їх кидати. Нашій сім'ї вони зараз потрібні. Перераховую, та тут чотири мої зарплати! І якщо подумати, за всі ці нерви я заслужила компенсацію. А дивного психа я більше не побачу.

Перевірять мене. Згадала його вказівки по телефону. Бридко як. Але він заспокоїться, коли зрозуміє, що жодного відношення я до нього не маю. Поїде з нашого міста. Все. Потрібно забути це як страшний сон. Збираю продукти. Багато зіпсовано. Але ж не смітити на асфальті. Викину дорогою. А сьогодні можна побалувати родину. Зараз за дитиною в сад. А потім зайдемо в магазин і накупимо ласощі. Ганночка буде рада.

Цими думками намагаюся відволіктися від того, що сталося. А його обличчя ніяк із голови не виходить. Ця історія, вона чимось співзвучна з моєю. Він торкнувся чогось у глибині душі і це мені не подобається.

За десять хвилин дістаюся садка. Через божевільного звіра спізнилася. Вже всіх діток забрали. Тільки моя дівчинка сидить і старанно розчісує волосся ляльці. Вихователька роздратовано дивиться на мене, але нічого не каже. І на тому спасибі. Зазвичай я ніколи не спізнюся.

Піднімаю свою дівчинку на руки. Цілую в пухкі щічки.

- Я так скучила, красуне моя!

- А я на тебе чекала, - сміється і починає із захопленням розповідати все, що сталося за день у садку.

Вона дуже ласкава і слухняна дитина. Мій скарб.

На очі мимоволі сльози навертаються. Я так перед нею винна. Незнайомець мене з колії сьогодні вибив. Змусив згадати всі ті жахіття, які довелося пережити. Півтора роки донечка була без матері. Поки я в лікарні відновлювалася. І квартиру ми втратили також через мене. І невідомо де би жили, якби свекруха нам через свої зв'язки не вибила кімнату у сімейному гуртожитку. А борги все одно лишилися. Більшість зарплати банкам йде. Але нічого, ось розрахуємось, і життя неодмінно налагодиться.

Дорогою зайшли до торгового центру. Сьогодні можна. Так хочеться порадувати коханих. Купила Ганночці ляльку, яку вона так давно хотіла. Виконала маленьку мрію своєї принцеси. Вані нові штани, светр, шкарпетки. У нього так все зносилося. Вже не пам'ятаю, коли ми собі речі востаннє купували. Тільки дитині, і те найнеобхідніше. Кожна копійка на рахунку не до зайвих витрат нам. Собі вирішила нічого не брати. Гроші нехай і отримані в такий дивний спосіб, всеодно треба заощаджувати. До банку віднесу більшу частину. І станемо ми на крок ближче до визволення з боргової ями.

А ось для смачної вечері купила все потрібне. Хочеться їм маленьке свято влаштувати. Зараз швидко все приготую і сядемо бенкетувати. З такими думками ми піднялися на п'ятий поверх. Ліфт давно не працює. Стіни обдерті, розписані нецензурними словами. Стоїть затхлий запах. Але це наша реальність, звикла, вже особливо не звертаю уваги.

- Ми вдома! – кричу з порогу.

- Чому так довго?! – з кімнати вилітає Ваня, з червоними очима, в пом'ятій майці, шортах і скуйовдженим волоссям. – Я вже зачекався!

- За покупками ходили, - чомусь не хочеться йому розповідати про психа. Ще хвилюватиметься за мене. Так, і навіщо. Все в минулому. Я його ніколи більше не побачу.

– Зарплату отримала, – не питає, стверджує.

- Так. Ось вирішила невелике свято нам влаштувати, – поглядом показую на сумки у передпокої.

- І в мене для вас просто надзвичайна новина! - очі ще сильніше горять, на покупки навіть не дивиться. А мені вже лячно стає. На жаль, я знаю, чим ці розмови закінчуються.

- Яка? – питаю обережно, знімаючи з донечки курточку.

–  Є тема одна! Друган підказав. Коротше, в інеті нова контора відчинилася, тридцять дев'ять відсотків на місяць! Ти тільки уяви, нічого не робиш, а гроші кап-кап! - обличчя чоловіка занадто мрійливе.

- Вань… адже вже не раз це було… - намагаюся обережно спустити його з небес на землю. – І згадай, чим це завжди закінчувалося.

– Зараз все по-іншому! Там верняковий варіант! Де там твоя зарплата! - бере мою сумочку, яку я тільки поклала на тумбочку.

- Стій! Не треба! – намагаюся перехопити свою сумку.

- Ого! Нічого собі зарплата за тиждень на ринку! - присвистує, жадібно перераховуючи гроші.