6

- Віоло, ти тут? - Я не мала снаги відповісти хоча б щось цій людині, бо взагалі не усвідомлювала якого чорта вона дзвонить. Що він хоче? Навіщо длубає гострим ножем ті рани, котрі вже хоча б потроху почали загоюватися? Він не усвідомлює, як це може бути боляче для інших? Чи спеціально робить таку капость?

- Тут, - ледве змогла витягнути з себе, адже мені варто було почути, чому Денис згадав про мене. Чому його знову зацікавила моя персона. Невже в черговий раз посперечався зі своїм друзякою й тепер має на меті зробити мені ще якусь прикрість?

- Все гаразд? - Хоч тон голосу чоловіка був турботливим, якщо це можна так назвати, але це звучало як знущання. Ніби людина прийшла до тебе в дім без твого дозволу, винесла звідти найулюбленіші та найцінніші речі, бо їй так забажалося, а потім питає - "а що трапилося? Чому ти така засмучена?".

- Все просто неймовірно, - можливо цей покидьок думав, що я весь цей майже місяць думала про той день і згадувала принца, який зробив мене тоді жінкою? Можливо думає, що я ночі не сплю, а все мрію про ще одну зустріч з таким шикарним чоловіком? Тоді нехай подавиться й усвідомить, що не весь світ крутиться навколо нього! Так, я цей місяць була морально роздавлена та заживо вбита, через нього, через його підлий вчинок, але я ні в якому разі не маю права цього визнати. Не дочекається!

- Тоді добре, це добре, - схоже я влучила в ціль, бо Ден на якусь мить замовк, ніби знітившись від моєї відповіді, а потім продовжив, - чим ти сьогодні зайнята? Маєш пару вільних годин?

- Тобі яке діло до цього? - Це само собою вилетіло з моїх вуст, і хоч я бажала в цю мить перетворитися в холоднокровну змію, якій на все і на всіх наплювати, але мерзотник все ж таки вивів мене на емоції. Невже минулого разу йому не вистачило, і він бажав сьогодні зустрітися, щоб остаточно втоптати в землю? 

- Хотів запропонувати десь прогулятися, повечеряти разом, - на противагу мені Денис тримався молодцем і не виказував того, що йому не подобається в якому річищі протікає наша розмова. Чоловік ніби усвідомлював, що такий розвиток подій можливий та був готовий на нього відреагувати відповідним чином.

- Навіщо? - Ну от справді - навіщо? Має бути якась причина, адже не просто так він мене набрав та набивається знову перетнутися. 

- Ну як це навіщо? Щоб продовжити наше знайомство, пізнати одне одного краще, - цей мужик взагалі мене вважає за ідіотку чи що? Він реально це торочить і думає, що я повірю в це лайно? Типу в мене одна звивина в голові й та дуже часто буксує?

- Я вважаю ми пізнали одне одного по максимуму, отримали кожен своє і на цьому варто поставити крапку. Не варто робити того, про що ми потім обидва пожалкуємо. Давай просто залишимося друзями, - вимовляю все це і ледве можу втриматися, щоб дико не заржати. Адже це так мужики говорять зранку після бурхливої ночі своїй дамі? Так вони їх відшивають? Схоже на те. Тож нехай він зараз себе відчує дівчиною, яку залишили біля розбитого корита. Чомусь я думаю він цю фразу сказав багатьом дівчатам після того, як з ними добряче повеселився, тож нехай тепер відчує, як бумеранг прилетів до нього назад й добряче зацідив в пельку.

- Але чому ні? Нам же справді було разом добре, що трапилося зараз? - Чим далі він продовжує нести цю маячню, тим сильніше я відчуваю, як ця розмова стає схожою на розмову двох божевільних людей. Реально? Що трапилося? Ти використав мене, потім виявляється, що це все було заради суперечки, а зараз, через місяць, ти згадуєш про мене та говориш, що трапилося? Серйозно?

- Денис, маю тебе розчарувати, життя не стоїть на місці, і я разом з ним, тож вибач, але нічого у нас з тобою не вийде. У мене є хлопець, котрого я люблю, і з яким бажаю мати родину. А ти був просто іграшкою на один вечір, нічого більшого. Бувай назавжди! 

Як же мені багато чого хотілося йому висловити й налити помий стільки, щоб він ними захлеснувся, але тоді б ця розмова могла затягнутися на довший час, а я не можу собі цього дозволити, бо вже згусток підходить до горла від цієї чортівні. Так гидко, що аж противно. Саме тому завершую виклик і не очікую, поки цей ідіот ще щось промовить, бо таке враження що ще пару секунд розмови з ним, і я втрачу свідомість, настільки перед очима все починає кружляти та мерехтіти.

Та навіть від'єднавшись я не відчуваю полегшення, адже таке враження, що ця снігова лавина, яку я стримувала майже протягом місяця, зазнала обвалу в певному місці й зараз стрімголов мчить на мене, щоб поховати під собою... А я мчу в туалет, бо відчуваю, що з секунди на секунду трапиться аварія... Катастрофа мого особистого життя...

***

- Ти вважаєш, що це адекватно? - Не встигла я посадити свою п'яту точку на стілець, як мати нагадала, що вона тут і її кепський характер нікуди не зник. А як би було добре...

- Ти про що? - У мене взагалі ні найменшого бажання сперечатися з нею, адже після того, як я відвідала вбиральню й залишила там все, що встигла сьогодні з'їсти за вечерею, відчуваю себе повністю виснаженою. Наче мене вивернули зсередини, вибили битою, а потім ще й пройшлися катком по моєму тілу. Одним словом, жах. До морального краху додався ще й фізичний.

- Приховувати від матері, що ти вагітна! Ти вважаєш це адекватним? - Ох, ти ж Боже ти мій... Вона вимовила цю фразу й втупилася в мене таки допитливим поглядом, що потрібно змочити горло, а то таке враження там дияволи влаштували вечірку, де головними стравами буде перець чилі та соус табаско. Мій рот горить від почутого, а серце відправилося в окріп...

- Іринка, а ти не хочеш пограти у твою настільну гру, яку я подарувала тобі на новий рік? - Закидую вудочку, і надіюся сестра поведеться на це, бо її терміново потрібно звідси вивести. Я маю на увазі з цієї кімнати та якомога далі від цієї розмови. На щастя, тато вже випарувався, поки я була відсутня за столом, тож варто виключити третього зайвого, якщо вже матір взялася до такої трепетної теми.