1

- Ві, а куди ми з тобою сьогодні прямуємо? - Зупиняє мене Стася вже майже на виході з коледжу.

- Ти про що? Куди прямуємо? - Ми ніби то вже з нею попрощалися на сьогодні, саме тому я зі спокійною душею планувала попрямувати до своєї невеличкої однокімнатної квартирки та переглянути якийсь цікавий чи то не дуже серіал. Оскільки я майже кожного дня після навчання прямую на роботу й проводжу там весь свій так званий вільний час, то спокійно полежати на ліжку й похрумтіти чимось смачненьким перед екраном ноутбука доволі таки непогана перспектива.

- Як це куди? Святкувати завершення сесії та майбутнє отримання дипломів. Ти чого? Як можна було про це забути? - Ну і справді, сьогодні був останній екзамен в коледжі, який я вдало здала на відмінно, тож привід для радощів був, але щоб кудись йти та влаштовувати грандіозне святкування... Не спостерігаю за собою такого величезного бажання.

- Та хто там забув, ніхто не забув, але щось не особливо то й хочеться, все ж таки ми ще не провізори, - так, пів шляху позаду, я стала дипломованим фармацевтом, але попереду найважче, тож святкувати щось не маючи ще нічого якось так собі ідея. Якщо привід потрібно, то так, безумовно це гарний шанс спихнути цю подію на закриття сесії, але якщо реально поглянути на стан справ, то ця сесія й коледж це дитячі пустощі у порівнянні з тим, що на нас очікує попереду. Надалі буде жорстко, дуже жорстко, ніхто не поставить залік за гарні очі, як то, наприклад у випадку з тією ж Стасею, яка усвідомлює, що вона красуня, тому вдало цим користується перед особами чоловічої статі.

- То і що? Це привід відмовити погуляти разом своїй найкращій подрузі? - Ображено підтискає губи дівчина й вдає, що зараз розплачеться від моєї відмови, хоча бачу по її очах, що там біси вже налаштовують звукову систему задля веселого та цікавого вечора.

- Чим тобі компанія Марго й Лерки не влаштовує? Я чула вони там збираються влаштувати сьогодні розрив, думаю вони тебе залюбки візьмуть з собою. Ти ж у нас дівчинка-запальничка, кожен бажає повеселитися з тобою в одній компанії, - і це щира правда, на всі сто відсотків. На відміну від мене Стася любителька шумних та багатолюдних компаній, полюбляє відриватися по повній програмі, та і нічого їй не заважає, як то у мене робота, навколо якої останнім часом крутиться моє життя. А як по іншому, якщо я вирішила з'їхати від батьків, а стипендії від коледжу максимум вистачить на джинси, і то не найліпшої якості та тільки від місцевого маловідомого бренду?

- Воно то так, - згоджується зі мною дівчина, і мені вже здається, що я змогла її переконати, як тут вона додає, - але я хочу провести цей вечір в компанії моєї найкращої подруги. Певно не варто говорити, хто нею являється?

- Ну ти й підлиза, - Стася вміє бити туди, де тонко, але правди ніде подіти - вона справді моя най-най подруга, стільки ситуацій, моментів та миттєвостей ми прожили пліч-о-пліч з нею за ці роки... 

- Тим більше й привід є вагомий, - дівчина не дає мені перевести подих, а ніби добиває, щоб у мене не було можливості відповісти "ні".

- Ну як я вже сказала, то закриття сесії так собі привід, - усвідомлюю, що все ж таки від неї не відкараскаюся, але ж пошарпати емоції подруги це за милу душу.

- А я не закриття сесії маю зараз на увазі..., - я то думала, що Стася зараз продовжить, розповість, що в неї на думці, але вона різко замовкла, і тільки легенька посмішка грає на її вустах, а очі прямо освітлюють все навколо, настільки блищать в цю мить.

- А що? Що ти маєш на увазі? Ну давай, не тягни, а то скажу зараз "ні" й будеш веселитися з не подругами Марго і Ленкою, і плакати за можливістю повеселитися зі мною, - вже і додому перехотілося, і особливо не поспішаю, бо цікавість роз'їдає зсередини та не дає повернутися до попередньо задуманого плану.

- Я вагітна, - вимовляє два слова дівчина й знову робить паузу та уважно вдивляється в моє обличчя, сто відсотків хоче розгледіти там реакцію на своє одкровення. А вона є, ця реакція є, та ще і яка...

- Та ну... Справді? Від кого? Коли? Як? - Чого-чого, а цього я точно не очікувала почути від Стасі. Вона могла повідомити про нового бойфренда, розповісти який він класний та такий весь неймовірний, але щоб вагітність... Ну це вже вершина айсберга, на яку я поки що не можу заповзти, бо не можу до кінця усвідомити, що це правда.

- Ось всі ці питання у тебе буде змога поставити мені сьогодні, в нічному клубі "Брайтон". О дев'ятій вечора буду очікувати тебе біля входу. Ну все, бувай, - і як пташка полетіла собі куди очі дивляться, а мене залишила стояти в ступорі з купою питань у моїй торбині цікавості...

Оце так новини, ось це так поворот... Стася при надії... Хтось буде скоро народжувати, дарувати цьому світу нове життя, створювати родину, а хтось ще взагалі не знав, як це бути з чоловіком... 

***

- Так, слухаю, мамо, - сьогодні прямо всі від мене чогось хочуть. Не встигла я переступити поріг своєї орендованої квартири, як набрала рідна. І це було для мене доволі таки несподіваною подією, адже зазвичай вона робила це доволі рідко, а наші розмови зазвичай були настільки сухі, що максимум дві хвилини часу займала така "мила" бесіда. Та все ж людям притаманно змінюватися, можливо це той самий випадок? До того ж я б хотіла мати маму не просто як сталу одиницю, а як дійсно рідну людину, яка може бути й родичем, і подругою, і просто співбесідником... 

- Привіт, ти де? - Стандартне вітання матері, без якихось там "доню", "мила", "рідна". Нічого такого ніби неординарного, без якихось там "сонечків" та "квіточок", мені цього не потрібно, але ж просто хоч дочко...

- Привіт, та ось повернулася додому з коледжу, а у вас як справи? Як там тато? Як там сестричка? - Кидаю рюкзак на підлогу, а сама вмощуюся на тумбу й хочу спробувати побудувати нормальний діалог, адекватний, як то в нормальних родинах, котрим притаманне піклування одне про одного, присутня любов до кожного члена сім'ї, теплі та щирі емоції... Все те, чого нашій родині так бракує...