Глава 7. Марина

Я дивилася на свої руки, майже повністю сховані в занадто довгих рукавах сорочки покійного дядька Ярослава. Фланель була дивовижно м’якою, вона ніжно торкалася шкіри, не колола її, як мій власний страх, що супроводжував мене невідступною тінню всі ці дні. Слова Ярослава про те, щоб я залишилася «нянею», пролунали в тиші вітальні як рятівне коло, кинуте посеред безкрайнього крижаного океану, коли я вже була готова піти на дно.

Він просив. Не вимагав, не тиснув авторитетом, не наказував, а саме просив — тихо, майже вразливо. Людина, яка ще кілька годин тому здавалася мені втіленням холодної впевненості, столичного лоску та архітектурної строгості, тепер сиділа поруч зі мною на низькому дивані. Він виглядав розгубленим і дивно щирим у світлі настільної лампи, що кидала довгі тіні на стіни.

— Я залишуся, — прошепотіла я, ледь чутно навіть для самої себе. Але ці слова миттєво відлунилися в мені дивним, майже забутим полегшенням. — Я допоможу з Євою.

Я повільно перевела погляд на дівчинку. Вона нарешті облишила свою стару конячку і, підповзши ближче до мене по м’якому килиму, довірливо поклала голову мені на коліно. Її темні кучері пахли дитячим шампунем, теплом і трохи — свіжим весняним дощем, який ми принесли з собою з саду. Коли вона підняла на мене свої величезні очі, в яких ще тремтіли залишки недавнього переляку та нерозуміння, я відчула, як у моїх грудях щось болісно, але водночас солодко й щемко стиснулося.

Вона була моїм живим віддзеркаленням. Маленька істота, яку так само грубо вирвали зі звичного світу, кинули напризволяще в чужі руки, і чиє тендітне життя тепер залежало від доброї волі абсолютно випадкової людини.

Я не змогла врятувати свою дитину, — промайнула гірка, обпікаюча думка, від якої на мить знову перехопило подих і в роті з’явився присмак заліза. — Але я можу спробувати врятувати її. Заради тієї душі, яка не встигла прийти в цей світ, я маю вберегти цю.

Мені подобалося слухати, як вона сопе, коли засинає — цей звук був найспокійнішою мелодією, яку я чула за останній рік. Подобалося відчувати, як вона міцно, майже відчайдушно тримає мене своїм крихітним пальчиком за край сорочки, ніби я була її єдиним надійним зв'язком із цією хиткою реальністю. Єва стала тією причиною, через яку мені вперше за довгий час справді захотілося вранці розплющити очі. Не заради власного виживання. А заради неї.

Ярослав тихо, майже невагомо підвівся з крісла, намагаючись не шуміти посудом на журнальному столику. Його рухи стали обережними, наче він боявся зруйнувати ту тонку атмосферу довіри, що щойно виникла між нами.

— Дякую, Марино. Я... я справді не знаю, що б я робив сам у цьому скляному замку. Спіть. Відпочивайте. Я буду в сусідній кімнаті, за стіною. Двері я зачинив на всі засуви, ніхто не пройде.

Я лише мовчки кивнула, проводжаючи його втомленим поглядом. Коли він вийшов, і його кроки стихли в коридорі, я обережно перелягла, влаштовуючись зручніше, щоб Єва опинилася в моїх обіймах, під захистом мого тіла. Ми заснули разом на великому дивані у вітальні, під мовчазною охороною високих стель старого маєтку, де в кутках ще ховалися таємниці дядька Григорія.

У цю ніч мені вперше за довгі місяці не снився Ігор. Мені не снилася липка кров на холодних кахлях залізничного вокзалу, не снився його скляний погляд чи хрипкий, зневажливий сміх, від якого холонуло в животі. Мені снився сад. Величезний, заквітчаний сад, де старі яблуні схиляли свої обважнілі віти до самої землі, створюючи живий купол і захищаючи нас від будь-якого вітру та зла.

Я знала, глибоко всередині знала, що це лише тимчасовий перепочинок. Що Ігор не з тих людей, які просто так відпускають свою здобич. Що він шукатиме, поки не знайде. Що Ярослав ще не усвідомлює, наскільки небезпечним і безжальним може бути мій колишній чоловік. Але зараз, відчуваючи рівне, тепле дихання Єви біля свого серця, я вперше за все своє життя відчула, що я — на своєму місці.

Це був мій острів. Мій тихий, затишний прихисток серед бурхливого моря. І я була готова битися за нього, за цей диван і за цю дитину до свого останнього подиху.

Це книжковий серіал. Оновлення щодня о 19:00. Щоб не загубити книгу, додавайте її до бібліотеки. Якщо ви ще не зареєстровані на Букнет, це можна зробити в один клік. Тоді вам буде доступна можливість додати книгу до бібліотеки, поставити вподобайку і спілкуватися в коментарях з автором. Реєстрація на Букнет абсолютно безкоштовна і безпечна.