18

Через 3 місяці…

Юлька входить на кухню, коли я замішую тісто. Мала обходить мене з правого боку і, приставши навшпиньки, зазирає в миску, де я вправно орудую виделкою, збиваючи яйця.

— Щось у нас тут? Подивимося, — Юлька занадто близько наближається до майбутнього тіста, і я морщуся, бо її довге волосся ось-ось потрапить у миску.

— Так, принцесо, ходімо-но, заплетемо тобі косу, поки твоє волосся не потрапило в торт замість начинки.

— А можна я тобі допоможу, мамусю? – Склавши долоньки разом і притиснувши їх до грудей, донька дивиться на мене благальним поглядом.

— Звісно, але спочатку все-таки коса.

Юлька погоджується. І незабаром ми з донькою ненадовго виходимо у вітальню, щоб заплести обіцяну косу. Завершивши з зачіскою, повертаємося з Юлькою на кухню й застаємо Дінара навпроти розчиненого холодильника.

— Гаманець чи життя? – лякає його Юлька, несподівано підкравшись ззаду й жартівливо приставивши палець до спини.

— Та життя, звісно ж, – усміхається Дінар і повертається до нас із Юлькою обличчям. – А що у вас тут за творчий безлад?

Окидаю поглядом кухню. Ну так. Є трохи, але це все тому, що я затіяла грандіозне меню до завтрашнього свята.

— А ми з мамою будемо готувати торт, – гордо задерши голову, Юлька широко усміхається Дінару.

— І на честь чого? – примружується Султанов.

— Тату! – обурюється Юлька. – У мене завтра день народження. Чи ти забув?

Схрестивши руки на грудях, Юлька ображено дивиться на Султанова, а той, замість того щоб покаятися в забутті, продовжує наполягати на своєму.

— Невже? І скільки тобі виповниться? Вісім? – у відповідь Юлька хитає головою. – Дев'ять? Сім?

— Десять, – випалює донька, уже справді ображаючись і не розуміючи, що Дінар насправді зараз жартує. – Ти все забув, тату. І не купив мені подарунок.

— Ну ти чого, принцесо? – опустившись перед Юлькою навпочіпки, Дінар кладе долоні на дитячі плечі. – Я все пам'ятаю. Тато невдало пожартував, так. Простиш?

Кілька секунд мала дивиться на Дінара з підозрою, а потім обіймає його за плечі й каже:

— Прощаю, тому що я тебе люблю. Але жарти в тебе, тату, зовсім не смішні.

Я спостерігаю за цими двома, розчулюючись. Які вони все-таки чудові. І стосунки в них такі теплі, справжні.

Юлька вибирається з обіймів Султанова і, схопивши його за руку, тягне до столу.

— Раз ти вже тут, то давай разом зробимо святковий торт. Усією сім'єю! – пропонує Юлька, і Дінар долучається до творчого процесу.

Але незабаром приготування торта плавно переходить у бешкетування. Хто в кого перший кинув жменю борошна – я вже й не згадаю, тому що в якийсь момент я опам'ятовуюся, коли ми втрьох замурзані бігаємо по кухні.

— Ось тобі! – зачерпнувши борошно долонею, Юлька кидає свій «привіт» у бік Дінара, але дістається мені.

Завмираю на місці, намагаючись проморгатися, як у мене прилітає ще одна подача, але вже від Дінара.

— Усе-усе! Я здаюся, ви перемогли, – переможно піднявши руки вгору, залишаю лінію фронту, тому що наїлася цієї битви досхочу.

Борошно просто усюди: у волоссі, на обличчі, навіть у вуха потрапило і в рот залетіло.

— Ну ось, – хникає Юлька, – ми все зіпсували. І торта завтра не буде.

— Та буде, мала. Мама все зробить, не хвилюйся, – заспокоюю Юльку й відчуваю, як мої ноги починають відриватися від підлоги: – гей, Султанов, негайно постав мене туди, звідки взяв!

Юлька лише сміється, коли Дінар закидає мене на плече й несе на вихід.

Барабанячи ногами й руками, я обіцяю Дінару влаштувати темну, якщо він зараз же не поверне мене назад. Марно! Незабаром Султанов виносить мене на вулицю, як мішок з картоплею, і я навіть моргнути не встигаю, як опиняюся в басейні.

— Ну ти й паскуда одноразова, Султанов, – випльовую воду, яку встигла наковтатися в басейні, а потім підходжу до бортика й схопивши Дінара за ногу, тягну на себе.

Не втримавши рівновагу, Султанов падає недалеко від мене, в басейні.

Разом сміємося й продовжуємо свою битву вже у воді, оббризкуючи один одного, коли до нас приєднується Юлька.

***

— Жили вони довго і щасливо. І померли в один день, – завершивши читати казку, Султанов закриває книгу й кладе її на тумбочку поруч із ліжком.

— Заснула? – запитую я, стоячи в дверному прорізі.

Кивнувши, Дінар нахиляється до Юльки, щоб погладити малу по голові й ніжно поцілувати її в лоб.

— Швидко ти її зморив, – усміхаюся я, коли Дінар зачиняє двері в дитячій кімнаті.

— Просто в малої був насичений день. Вона втомилася.

— Я теж втомилася, – широко позіхнувши, прикриваю рот долонею. – Зараз би в душ і спатоньки.

— А як же фільм? Ти мені обіцяла.

— Добре, – погоджуюся я. – Але дивись, якщо я засну на титрах, то тобі доведеться слухати мій храп весь фільм.

Дінар усміхається моєму жарту й тягне мене за руку, ведучи у вітальню.

Розташовуємося на великому дивані перед величезним плазмовим телевізором. Я влаштовую голову на колінах чоловіка й чесно намагаюся не закрити очі першу половину фільму. Але потім, як я і передбачала, мене вирубує на найцікавішому моменті.

Прокидаюся, коли відчуваю, як моє тіло відривається від горизонтальної площини.

— Що таке? – бубоню під ніс, відчувши дискомфорт.

— Спи, моя хороша, – відповідає голос Дінара і я притискаюся до його грудей обличчям, відчуваючи себе найщасливішою жінкою на планеті.

***

Наш повний дім гостей сьогодні не впізнати. Юльку стільки людей прийшло привітати, що довелося влаштувати свято просто на зеленому газоні перед котеджем. А ще Дінар запросив аніматорів і тепер дітвору розважають справжнісінькі «Фіксики».

Юлька підбігає до мене в той момент, коли я допомагаю Дінару з м'ясом для гриля. Обнявши зі спини, мала притискається до мене всім тілом і я обертаюся.

— Мамусю, я так тебе люблю, – сяє від радості моя принцеса. – І тебе, татусю, теж дуже-дуже люблю. Ти найкращий!