Частина перша. Мама.

Наша мама завжди була вольовою й сильною жінкою. Будучи підлітком, вона покинула свій дім, не бажаючи жити за його правилами й підкорятися чиїйсь волі. Багато хто може вважати це підлітковим максималізмом, але час показав, що це зовсім не так. Мама була хороброю, сильною й мудрою. Вона дуже багато працювала, щоб прогодуватися, і хоча сама по собі мама була досить огрядною, це не заважало їй бути спритною та рухливою. Відсутність дітей дозволяла їй багато подорожувати й побачити цей світ. Часто буваючи то тут, то там, із такою ж частотою змінювалася й її робота. Може скластися враження, що вона була досить вітряною юною дівчиною, але повірте: усе це було потрібно для того, щоб у підсумку знайти постійне житло, роботу й не думати про те, чим годувати дітей. У цілковитій самотності та без жодної допомоги, маючи при собі лише мотивацію й почуття відповідальності за ще не народжених нас, вона завжди перебувала в зоні небезпеки, коли підкрадала їжу й ризикувала життям, інколи роблячи це просто нахабно — з-під носа в оточення. Можливо, саме ця певна нахабність і незворушність і робили її в очах дрібних сошок кимось на кшталт королеви. Але мамі було байдуже і до захоплення, і до зневаги: вона просто мовчки робила те, що треба робити, щоб вижити. Мама спала по дві, максимум по три години на день, але, мабуть, накопичена втома змушувала робити це по декілька разів на добу.

Одного разу, подорожуючи світом із торговцями фруктів, мама потрапила до палацу дуже багатої людини на ім’я Вільгельм. Тоді їй здавалося, що поглядом неможливо було охопити всю територію його садиби — настільки величезною та була. Продавши йому кілька ящиків цитрусових і пару кошиків винограду, вантажники випадково замкнули маму в погребі, куди зносили фрукти. Дивовижно, але вони навіть не помітили її зникнення, і навіть за дні, тижні ніхто по неї не повернувся. Робота тоді була потрібна всім, їсти потрібно було всім, а тому один відсутній зайвий рот був лише на руку торговцям. У ув’язненні мама пробула близько п’яти днів. Жахливий холод, якого вона не переносила зовсім, ледь не вбив її, але наявність води — точніше, конденсату на стінах, який вона із захватом злизувала, — та кошик із виноградом урятували їй життя. Мама не їла багато — мабуть, через холод або з метою розтягнути продукти: вона могла з’їсти менше половини виноградини. Зрештою, коли по виноград прийшли, мама нарешті змогла вибратися. Старий Вільгельм дуже лаявся на торговців — точніше, через те, що вони продали йому надкушений виноград, — і, як не дивно, на маму не лаявся зовсім. У нагороду за своє ув’язнення вона отримала житло в цьому величезному палаці й, відповідно, роботу. Для когось ця кімнатка здалася б надто маленькою, але не для мами. Не маючи в своєму житті жодної сталості й ночуючи там, де доведеться, навіть найменший, зате свій куточок здавався їй хоромами. Тут було тепло й затишно: через розташовану поруч кухню завжди була можливість щось перекусити, і навіть за забрані залишки їжі ніхто не сварив. Мама, мабуть, була рада, що їй довелося пережити неприємності в вигляді погреба, заради того, щоб їй випала можливість нарешті жити так, як вона хотіла. Мама намагалася особливо не потрапляти нікому на очі, щоб її не сварили й не позбавили житла. Вона не любила зайвої уваги до себе й завжди уникала навіть зорового контакту з іншими мешканцями двору. До затишку звикаєш досить швидко, і, щоб остаточно облаштуватися, мамі знадобилося трохи більше тижня. Зрозумівши, що її життя стало розміреним і спокійним, вона нарешті вирішила, що тепер їй ніщо не заважає завести сім’ю. Так дванадцятого березня тисяча дев’ятсот чотирнадцятого року з’явився я. Точніше сказати, не лише я, а й мої брати — Гілберт і Рон.