5 Глава

Після випускного Ніка проспала майже до обіду. На диво, завжди активна Сніжинка не розбудила її, а вмостилась поруч на ковдрі та мирно спала. Мабуть, відчувала, що господиня втомлена. Олег та Емілі також встали пізно. До їхнього відльоту залишався день, тому вирішили  його провести з Нікою. Цей час, проведений в колі рідних, був безцінним для них. Вони просто гуляли вулицями міста, пили лате з тістечками в кафе та розмовляли, сміялися і тішилися тому, що разом.

На прощальний обід Софія знову запросила всіх у «Фірузу». Зібралися за багатим столом та насолоджувались смачними стравами та приємною бесідою. Час, проведений з рідними, пролетів швидко, але приніс усім багато радості та незабутніх емоцій. Сумно та важко було розставатися... Ніка знала, що в скорому часі не зможе навідати тата через навчання та свою роботу. Орест Іванович також сумував та його тішила думка, що в сина все гаразд, хоч і живе на чужині.

Аеропорт. Заплакані очі, сумні посмішки, міцні обійми та жаль розлуки. Олег з Емілі на прощання помахали руками та увійшли у відповідне місце для проходження реєстрації на посадку. Літак піднявся у небо і стало так самотньо і порожньо, що навіть Сніжинка жалібно заскавуліла у Ніки на руках.

 - Може поїдеш до нас? – запропонував дідусь.

 - Гаразд, - кивнула Ніка. Вона попрощалася з мамою, Рустемом та братиком і поїхала в гості.

Переступивши поріг їхнього будинку на Ніку нахлинули приємні відчуття. Пригадався той час, коли жила тут, хоча це тривало не довго, але їй завжди тут подобалося. Згадала, як читала книжки майже до ранку в дідусевій бібліотеці, як грала з ним в шахи, та як творили з Дариною кулінарні шедеври на кухні. Пригадались вечірні посиденьки за чашечкою чаю чи какао та дідусеві історії про минуле. Золоті були часи… 

 - А давай напечемо булочок, - запропонувала Дарина.

 - З вишнями? - засвітились Нікині очі.

 - Звичайно!

Поки булочки рум’яніли та випікались в духовці, вони з Дариною готували вечерю.

 - Як же добре, ось так посидіти усім разом, - промовив Орест Іванович.

 - Як колись? – усміхнулась Дарина.

 - Так…, як колись, - кивнув він.

Ніка вирішила залишитись в них, сьогодні лише п’ятниця, а на роботу їй аж в понеділок. Після вечері вирішила трохи прогулятися в садку. Тут в неї було улюблене місце, в затінку дерев колись встановили дерев’яну гойдалку. Ніка зручно вмостилась на ній та поринула у роздуми.

В неї залишався місяць до того часу, як розпочнеться навчання в університеті.  Це той самий вуз, де навчались її батьки. Ніці він завжди подобався, адже був схожим на стародавній замок і зачаровував своєю величністю та красою архітектури. Вона сподівалася, що там в неї буде багато друзів і,  можливо, віднайде своє кохання. Останнім часом зловила себе на думці, що їй бракує цього неземного почуття. Ці відчуття потроху наростали і загострились за останній тиждень, адже пройнялася усією цією атмосферою ідилії, що панувала між її рідними. Ніка нікому не заздрила, просто гостро усвідомила, що й сама хоче нормальних стосунків. Та, можливо, це просто гормони, хтозна…

Їй сімнадцять років і вона ще незаймана, а цілувалася востаннє з Сергієм та воліє взагалі не згадувати ні цього хлопця, ні ті моменти. Ніка сподівалась, що студентське життя внесе якісь зміни і в її особисте життя, адже їй так набридла самотність. Захотілось, щоб хтось щиро радів з нею у щасливі миті та підтримав в моменти розпачу. Хотіла ніжних обіймів та солодких поцілунків під зоряним небом. Ніка захотіла відчути побільше усіх тих ванільно-рожевих емоцій.

Її думки перервав звук від вхідного повідомлення. Ніка поглянула на екран та прочитала повідомлення від однокласника Вадима:

«Привіт! Що робиш?»

Вона так не любила цієї заїждженої фрази, що відразу хотілось написати: дрова рубаю, але натомість відповіла:

«В гостях у дідуся.»

«А…зрозуміло… В мене є твоя шаль. Ти забула її після випускного. Як я тобі можу її передати?»

«О! А я і забула про неї…»  Вона пригадала, що залишила її на спинці крісла в ресторані, то мабуть Вадим її звідти і забрав. Ніка швидко написала: «У понеділок я виходжу на роботу після відпустки, зможеш принести мені її в салон протягом дня?»

«Добре. Гарного відпочинку!» Відписав однокласник і в кінці поставив усміхнений смайлик.

****

Вероніка прокинулась та солодко потягнулась. Глянула на настінний годинник і вмить зірвалася з ліжка.

 - Проспала! – вигукнула сама до себе.

Вона носилася по квартирі, як метеор, змітаючи все на своєму шляху. Собака бігала за нею слідом і радісно гавкала, вважаючи, що це нова гра.

 - Сніжко, - скорочено назвала собачку Ніка, - не плутайся під ногами, я ж і так не встигаю.

Вероніка швидко насипала Сніжинці корму та налила свіжої води і з чистою совістю та виконаним перед собакою обов’язком помчала на роботу.

 Дівчата відразу налетіли на неї та розпитували про випускний та приїзд тата. За весь час, що Ніка тут пропрацювала, вже добре потоваришувала з усіма. Та довго розповідати не мала часу, бо в неї сьогодні був повний аншлаг. За час відпустки назбиралося багато замовлень, тому працювати довелось не покладаючи рук. Спокійно видихнути вдалось лише наприкінці робочого дня. Голова боліла просто нестерпно, адже сьогодні не мала часу ні поїсти, ні навіть кави випити. До усього ще додався запах лаків, фарб, розчинників та інших характерних ароматів салону краси. Глянула на телефон і помітила декілька повідомлень від Вадима. Ніка зовсім забула про нього! Вмить прочитала повідомлення.