4 Глава Червень 2019 рік

Відчинила навстіж вікно та вдихнула на повні груди повітря, сповнене ранковою свіжістю і весняними пахощами. На обрії хмари зарум’яніли малиново-золотистими відтінками, сповіщаючи про прихід нового дня. Вероніка милувалася червоним сонцем, що повільно визирнуло з-за хмар і виплило з нічної схованки. Спочатку видніється невеличка смужка, потім вона повільно перетворюється на півкруг. Зрештою стає пурпуровою кулею і підіймається в хмари, щоб дарувати нам усім своє тепле проміння та зачаровувати яскравістю.

Ніка була вся у передчутті приємної зустрічі. Сьогодні прилітають тато і Емілі з Америки. Засумувала за ним просто слів нема. Рустем визвався їх зустріти в аеропорту. З нагоди приїзду, Софія розпорядилася щоб у «Фірузі» приготували для родини святкову вечерю. «Це буде просто епічна зустріч! - жартома говорила Ніка, -  зустріч екс-подружжя з своїми половинками».  Проте щиро раділа цій ситуації, коли всі жили дружно і в злагоді. Вона спеціально взяла відпустку на тиждень в салоні, щоб якомога більше часу провести з рідними.

Зустрічали Олега та Емілі усією родиною, включно з Орестом Івановичем та Дариною. Мить зустрічі була сповнена феєрверком емоцій: сльози радості, ніжні обійми, щасливі посмішки, все змішалось…

В кафе, як завжди, затишно та витає приємна атмосфера. Гості розмістились за святковим столом і слово взяв Орест Іванович:

 - Хочу підняти келих за цю зустріч, - сльози вийшли на його батьківські очі. - Я надзвичайно радий бачити тебе в повному здоров’ї та на ногах, сину та ще з такою гарною панночкою… Щастя вам та усім присутнім. Він обвів усіх своїм добрим поглядом і продовжив, - ви мої самі близькі та рідні люди, самі любимі… Звичайно, бракує ще Ларочки з Данилом і Катрусею, але я дуже радий бути тут серед вас. Тож, за довгождану зустріч! Підняв  вгору келих.

Під час вечері за столом велася жвава бесіда. Олег розмовляв з Рустемом про готельний бізнес, адже тепер у них було багато спільних тем для розмови. Емілі розповідала Софії, Дарині та Оресту Івановичу все, що знала про свою рідню в Україні, а Ніка доглядала за братиком, адже живучи окремо, дуже сумувала за ним. Вона сіла на невеличкому диванчику, подалі від святкового столу та заколисувала Ахтема на руках, а поміж тим спостерігала за своїми рідними. Почуття гармонії наповнювали її, адже так приємно спостерігати за тим, як тато із захопленням щось розповідає Рустему, мама мило усміхається до Емілі, а дідусь, обійнявши Дарину, сміється з якогось сказаного жарту. «Повна ідилія, - подумала вона, - хай би так було завжди…». Все змінилося, вже не має сварок і сліз мами, повної байдужості з боку батька та зверхності і пихи від дідуся. Справді, кохання всіх зцілило та помирило.

Ахтем заснув, тому Ніка вклала його у візочок та вийшла на вулицю. Парк милував очі зеленими фарбами. Вона по пандусу спустилася та неспішно повезла візок алейкою. Крони дерев дарували затишок, тому Ніка зручно вмостилася на лавочці й колихала візочок в такт музиці, що лунала з кафе. Вона з нетерпінням чекала на випускний, до якого залишилось три дні. Та спершу на неї чекає ще приємне спілкування та прогулянки з татом та Емілі. Татова дівчина їй сподобалась, бо сказати на неї жінка в Ніки язик не повертався, адже старша від неї лише на дев’ять років. Ніку тішило те, що тато нарешті забув про Уляну і віднайшов справжнє кохання. При згадці про Улю  Ніку аж перекосило, можливо вже всі забули про неї, але не вона. Ніка ніколи не вибачить цю жінку і не зрадить своїм намірам помститися їй. Вона вичекає слушний момент і нанесе свій нищівний удар.

Вероніка не раз думала про все це і сама собі дивувалася, як в ній помістились стільки суперечливих емоцій та почуттів. Безмежна любов до рідних, дружба з Юлею, прощення Сергія та нестримна ненависть до Уляни. Так, Сергія вона вибачила не зважаючи на те, що заклався з другом на її цноту, а Уляну вибачити не може. Не може забути мамині сльози і татові страждання. І хоча він зараз міцно стоїть на ногах, перед очима все одно добре закарбувався той час, коли тато був у інвалідному візку. Ніка не могла побороти в собі це згубне почуття ненависті та і не хотіла. Ніколи не пробачить їй цього, ніколи!

Пізно ввечері родичі з небажанням розійшлися по домівках. Орест Іванович з Дариною запросили усіх завтра до себе на обід. Коли зайшли до квартири, то Сніжинка зустрічала усіх радісно виляючи хвостиком. Емілі просто не могла натішитись пухнастим чудом.

 - Хочеш ми також собі таку візьмемо? – запитав Олег.

 - Хочу, дуже хочу! – радісно вигукнула вона.

Поки Емілі воркувала з Сніжинкою, Ніка стиха промовила до батька:

 - Думаю, Емілі би більше хотіла мати дитину, ніж собаку. Ти помітив, як вона дивилася на Ахтема?

 - Помітив, - кивнув Олег. Його трохи здивувала спостережливість та проникливість доньки. Та найбільше шокувало те, що Ніка сама підняла тему його майбутнього з Емілі.

 - То не зволікайте з цим, - майже на вухо прошепотіла вона, - я не проти мати ще одного братика або сестричку.

 - Гаразд…, - ошелешено поглянув на неї Олег. «О це так! А доця, то вже зовсім по-дорослому мислить!», - подумав він.

Ці три дні пролетіли дуже швидко. Вони їздили до дідуся, багато гуляли містом та побували у визначних місцях. Емілі було дуже цікаво та пізнавально познайомитися з Україною та її традиціями.

****

Вероніка прокинулась, коли лише почало світати. «Сьогодні в мене випускний! - промайнуло в голові, - Прощавай,  школо, привіт доросле життя!». До початку усіх салонних процедур залишалось ще дві години, тому вирішила зробити сніданок для себе та гостей. Зайшла на кухню і дуже здивувалася, коли побачила там Емілі.