3 Глава

Погода видалась чудовою,  літо вступало в свої володіння. Софія з Нікою ходили по торгівельному центру та вибирали сукню на випускний. Софія дала Рустему необхідні настанови та залишила з маленьким Ахтемом.

 - Добре, що ми вибрались у двох, - сказала Ніка, - Ти трохи розвієшся та відпочинеш.

 - Це точно! Софія обійняла доньку однією рукою.

Вони пройшли багато бутіків та магазинчиків, Ніка переміряла безліч суконь, але все було не те, завжди їй щось не подобалось.

 - Не знаю, мамо… Щось я не можу нічого вибрати ще й голова розболілася, - скиглила Ніка.

 - Ходімо, вип’ємо смачного молочного коктейлю, можливо тоді тобі стане легше щось обрати, - усміхнулась Софія.

Попивали коктейль та говорили про насущні справи:

 - Ти вже все склала для переїзду? – поцікавилась Софія.

 - Так, залишились лише деякі дрібниці. Може тобі потрібна моя допомога?

 - Ні, ти і так мені допомагаєш з Ахтемом. Добре, що ремонт встигли зробити, то ще і в тебе у спальні зроблять.

 - Звісно, - погодилась Ніка. Вона вирішила поміняти там усе: меблі, штори, інтер’єр. Все має бути в зеленкуватій гаммі та пастельних тонах.

 - До речі, тато телефонував тобі? – запитала Софія.

 - Так, вчора. В нього все гаразд, обіцяв прилетіти з Емілі на мій випускний.

 - Справді? Це ж чудова новина! – зраділа Софія.

Олег майже видужав, вже ходив самостійно, але на малі відстані. Він і досі продовжував робити фізичні вправи та масажі. Близько пів року тому Данило запропонував йому роботу, тому тепер Олег став його помічником і правою рукою. До аварії, проживаючи ще в Україні, Олег працював економістом на одній фірмі та зарекомендував себе, як добрий фахівець, от зараз і допомагає шваґру у його бізнесі.

В особистому житті в Олега також все налагодилось. Та щоб здобути щастя, йому довелось подолати тернистий шлях. Спочатку невдалий шлюб з Софією, хоча зараз вони добрі друзі. Потім була Уляна, через яку мало не загинув. Після аварії думав, що нікому не буде потрібен, але в його житті з’явилася Емілі. Молоденька двадцятип’ятирічна медсестичка, яка доглядала його і буквально поставила на ноги.

Спершу не хотів визнавати, що закохався в неї, адже між ними різниця в тринадцять років. Вважав, що така красуня варта кращого чоловіка: молодого, здорового, перспективного, а не каліку на інвалідному візку. Проте Емілі не поділяла його думку, оскільки відразу закохалася в Олега. Вона підтримувала, доглядала та дбала про нього, а коли потрібно було, то сварила. Бувало, що і вислуховувала його жалі, а інколи й терпіла емоційні зриви. Знала, що йому важко, адже працюючи в лікарні, не раз спостерігала за людьми, які пережили якусь біду і залишились каліками. Емілі сподівалася, що колись Олег також покохає її, так і сталося.

Спочатку він думав, що це просто звичка, адже постійно проводив час в компанії дівчини. Та коли почав ходити самотужки і побачив, що не потребує послуг медсестри, то зрозумів, що вже не може без неї. Почуття, які відчував до Емілі, то зовсім не звичка, а кохання. Усвідомлення цього стало для нього відкриттям, адже думав, що вже ніколи і нікого не покохає так, як Уляну. Виявилось, що помилявся. Почуття до Уляни були схожими на торнадо, що руйнували все на своєму шляху, спалювали його та нищили з середини. З Емілі все було зовсім по-іншому, вона зцілювала його фізично та емоційно. Дарувала йому свою ніжність, доброту, турботу і нічого не просила натомість.

Коли признався їй в своїх почуттях і дізнався, що вони взаємні, то його щастю не було меж. В Америці для Олега розпочалося нове життя. Проте, він ніколи не забував про доньку та Софію, адже коли його спіткала біда саме вони допомогли йому. Вероніка – його донька, його плоть і кров, а з Софією їх пов’язує спільне минуле і це ніколи не змінити та не стерти роками і часом.

І ось його єдина донечка закінчила школу. Стала зовсім дорослою, майже студенткою, тому вирішив прилетіти на рідну землю. А ще Олег дуже сумував за батьком, хотів провідати його та Дарину. Емілі хоча і мала українське коріння, проте ніколи не була в Україні. Для неї це була також важлива поїздка, адже цікаво побувати на землі своїх пращурів. Залишилось два тижні і вони усі зустрінуться. 

Після освіжаючого коктейлю Ніці справді стало легше і вона нарешті вибрала собі сукню. Як побачила її у вітрині, то відразу закохалася – довга до самої підлоги. Корсет сукні розшитий паєтками у квітковому орнаменті, а спідниця пишна, мов хмаринка за рахунок багатошарового фатину. Та найголовнішим у сукні був неймовірно насичений смарагдовий колір, який так любила Ніка.  Відразу придбали до сукні взуття і клатч. Вероніка залишилась безмежно задоволеною покупкою.

****

Вероніка розклала усі речі по своїх місцях і з приємним трепетом пройшлася по квартирі. Її власне житло. Від сьогодні розпочинається її самостійне життя. Ніка зайшла в спальню: від минулих спогадів, як тут усе було, не залишилось і сліду. Все змінилося і це її дуже тішило, адже не буде кожен раз лягати в ліжко з думкою про те, що тут коїлось. Вона усміхнулася і пішла на кухню, заварила собі чай і вийшла на балкон. Звідси відкривався неймовірний краєвид на місто. Вероніка поглянула вправо та посміхнулась, адже їй чудово видно вікна маминої квартири.

Відчинила навстіж вікно, вдихнула на повні груди вечірнього повітря та зробила ковток запашного чаю. Сьогодні її перша ніч у власній квартирі. Ніці не було ні страшно, ні моторошно, навпаки, вона так давно хотіла насолодитися тією повною свободою. А все тому, що завжди старалася допомогти рідним у скрутних ситуаціях. Спершу переїхала жити до дідуся, коли той залишився сам, потім до тата, коли потрапив у аварію, в результаті знову повернулась до мами. І ось, нарешті, вона робить те, що хочеться особисто їй. Вероніка ніколи не нарікала на долю, але в цю мить зрозуміла, як їй бракувало особистого простору.