2 Глава

Ось цей день настав… Сьогодні Ніці виповнюється сімнадцять років! Прийняла душ, підфарбувалася, вклала волосся у вільні хвилі та одягла свою вишивану сукню.

До кімнати зайшла Софія з сином на руках.

 - Яка ж ти красива! – ахнула жінка.

 - Дякую, мамо.  Ніка підійшла та поцілувала братика, - Привіт, маленький! Трьохмісячний малюк усміхнувся сестрі.

 - Ми  приїдемо до школи трохи ближче до початку церемонії, - повідомила Софія.

 - А Рустем також буде? – запитала Ніка.

 - Звичайно, буду, - увійшов до кімнати Рустем з букетом квітів. - Вітаємо тебе з подвійним святом! Нехай у житті все складається як найкраще!

 - Дякую!

 - Здоров’я і щасливої долі, доню! Мати поцілувала Ніку та вручила їй невеличку коробочку.

 - Дякую! Обійняла рідних дівчина. Вона відкрила подарунок та витягла з відти золотий перстень, що чудово пасував їй до сукні.

Урочиста лінійка розпочалася з Гімну України, потім директор школи виголосив промову. Виступила їхня керівничка та перша вчителька. Зі сльозами на очах спостерігали, як маленька першокласниця, сидячи на плечі випускника, дзвонить у великий дзвінок, сповіщаючи про закінчення школи. «Все, - подумала Ніка, - залишилось ще зовсім трішечки і я вже стану студенткою… Розпочнеться нове доросле життя».

Після урочистостей Ніка запросила усіх однокласників на своє день народження.

 - Чекаю вас усіх о сімнадцятій годині у кафе «Фіруза»!

До святкування залишалося ще вдосталь часу, тому додому їхала з своїми рідними.

 - Мені аж не віриться, що я вже закінчила школу, - промовила Ніка.

 - Тобі не віриться, а що вже мені казати? – усміхнулась  Софія. - Пам’ятаю, як ще недавно вела тебе у перший клас, а тепер он – випускниця!

 - Час не стоїть на місці, - сказав Рустем, - все змінюється.

Поки Софія готувала святковий сімейний обід, Ніка вкладала братика спати. Взявши його на руки, поколихувала та наспівувала колискову. Ахтем заснув, Ніка обережно вклала братика у колиску і тихо вийшла з кімнати.

Звістка про вагітність Софії шокувала усіх і Софію в тому числі. Не сподівалася вона, що знову стане мамою в свої тридцять дев’ять років. Проте це була приємна несподіванка і дарунок від Бога. Рустем просто шаленів від щастя, адже завжди мріяв мати дітей, а тут ще й син! Його продовження, нащадок. Сина вирішили назвати Ахтемом на честь його батька.

Вагітність Софії протікала нормально, а от пологи були важкими. Проте уся біль забулася та розчинилася в дитячій посмішці синочка. Зараз Софія в декретній відпустці, а справами кафе займається Діана. Софія вже давно запропонувала їй стати своєю помічницею, тому на її місце баристи прийняли нову дівчину.

Рустем викупив частину бізнесу Данила і зараз займається готельною справою. Йому у всьому допомагає його юрист Сашко. Данило тепер розвиває свій готельний бізнес в Америці, тому й продав свою частку Рустему.

Через два тижні вони мають переселитися в іншу квартиру. Вирішили купити більшу, просторішу, і за бажанням Софії, з великим балконом. Квартира розміщувалась у новобудові, неподалік від тієї квартири, що придбали колись для Ніки.

Вероніка зайшла до кухні та допомогла мамі сервірувати стіл.

 - Знаєш, мамо, - сказала донька, - я ось, що подумала… Мабуть я переїду на свою квартиру відразу, коли ви переберетесь у свою.

 - Чому? – здивувалась Софія. - Тобі з нами погано живеться? Розумію, що мало місця, але скоро ми переїдемо і тоді простору буде всім вдосталь.

 - Не в тому справа, мамо. Ти  ж знаєш, що я планувала жити окремо, коли вступлю в університет. От і подумала, навіщо мені двічі носитися з своїми речами? Тим більше, що до початку навчання вже не так довго чекати.

 Софія знала, що Ніка хоче переселитися від них, але це здавалось їй ще так далеко, а тут ось на тобі. Так важко іноді відпускати своїх дітей у доросле життя і після стількох років опіки  ставати просто спостерігачем, адже кожен будує своє майбутнє самостійно. Так, батьки можуть давати поради чи настанови, проте вибір залишається за дітьми, виконувати чи прислухатися до цих порад, чи ні…

 - Добре, доню, - обійняла її Софія, - ніяк не можу звикнути, що ти в мене вже така доросла. Буду сумувати за тобою.

 - Думаю, що Ахтем не дасть тобі дуже сумувати, - усміхнулась Ніка, - та і жити я буду не далеко, в сусідньому будинку.

 - І це мене дуже тішить, - сказала Софія.

Увечері Вероніка зустрічала своїх гостей. Має прийти увесь клас, тому компанія  планувалась зібратися весела та гучна. Їхній клас був завжди дружнім, а за останній рік ще більше здружився, можливо через те, що відчували скору розлуку.

Ніка увесь цей час продовжувала товаришувати з Юлею, хоча їхня дружба вже не була такою міцною, як колись. Після того інциденту з її братом в їхній дружбі виникла непоправна тріщина. Від Юлі  Ніка дізналася, що в Сергія народилась донька, проте життя з Віолеттою не надто щасливе. Як жив під жорстким контролем її сім’ї, так і живе. Особливо «любить» зятя Віолеттин батько, він не пропускає жодної нагоди, щоб не допекти Сергію. Ніка вважала, що він заслужив на те, що має. Як то кажуть: « кожному своє».