4 Глава

Христина поспішала, адже час, що витратила на той проміжок дороги, який вона подолала майже за всю ніч, на машині можна проїхати за декілька хвилин. Знала, що викрадачі почнуть її шукати, тому мусить рухатися дуже швидко. Пити хотілося страшенно. В роті все пересохло, в грудях пекло вогнем, але вона не зупиниться. Страх підганяв її. В далині побачила лісопосадку і побігла туди. Пробралася між деревами та через густі кущі шипшини. Колючі гілки дряпали руки та затягували волосся. Вибралася з того «колючого полону» і побачила трасу. Нарешті! Хоч якась цивілізація! 

 Сподівалася, що зможе спинити якусь машину і добереться до міста. Трохи стряхнула з себе листя і траву. Руками пригладила розтріпане волосся. Навіть боялася уявити який в неї жахливий вигляд, але зараз це не важливо.

Йшла по узбіччі і знову прислухалася до звуків. Природа прокидалася, пташки співали, а вона була напружена, мов струна. Боялася, що викрадачі повернуться і побачать її. Почула, що їде машина і сховалася за стовбур дерева. Це була велика фура. Христина впевнилася, що це точно не авто викрадачів, тому вибігла і помахала рукою.

Христина раніше би ніколи не вчинила подібного. Ніколи не розуміла тих людей, які їздять автостопом.  Вона страшенно боялася таких поїздок, адже не відомо хто там за кермом. Не раз чула різні страшні історії про такі от подорожі. Але сьогодні виключення з правил, адже в неї не має іншого виходу.

Машина з гуркотом зупинилася на узбіччі. Водій нахилився і відчинив двері з боку пасажира.

 - Привіт, красуне! Що ти тут робиш в таку рань? – усміхнувся чоловік. З вигляду йому можна було дати близько п’ятдесяти років. Мав великі блакитні очі та добру  посмішку.

 - Благаю вас, допоможіть мені, - промовила пересохлими губами Христина.

Чоловік вмить змінився на лиці і серйозно запитав:

 - Що трапилося?

 - Мене викрали, але я втекла… Він уважно оглянув Христину і сказав:

 - Сідай.

 - То ви мені допоможете? – запитала вона.

 - Звісно, - кивнув чоловік.

Чоловік дав Христині попити води та з’їсти яблуко, адже більше нічого не мав. По дорозі Христина коротко розповіла про те, що з нею сталося, починаючи від самого факту викрадення і завершуючи своїми припущеннями щодо тієї машини, що їхала вранці.

 - Це просто жах! – обурився чоловік, - то скільки тебе там тримали?

 - Я навіть не знаю, а який сьогодні день? – поцікавилася вона.

 - Середа.

 - О! То я там пробула два дні.

 - Добре, що тобі вдалося вирватися з їхніх лап, - сказав чоловік.

 - Це точно, - погодилася Христина і розповіла про те страшне крісло, яке побачила в підвалі і додала: – Може вони роблять якісь досліди над людьми?

 - Все можливо, божевільних в нас достатньо, - промовив водій.- Тебе, як звати?

 - Христина.

 - А мене – Степан. До речі, мою доньку також звати Христина, - усміхнувся він і запитав: – А тобі скільки років?

 - Дев’ятнадцять.

 - А моїй шістнадцять. Степанові стало зле, як подумав, що на місці Христини могла б опинитися його донька. «Це ж скільки покидьків ходить по світу? - подумав він і глянув на Христину, - бідна дитина, добре, що спаслася».

 - А ви довезете мене до Львова? – запитала Христина.

 - Звичайно, а ти зі Львова?

 - Так, а ще довго їхати? – поцікавилася Христина.

 - Трохи є, десь годину.

Христина була, як на голках, не могла заспокоїтися, адже не відчувала себе в безпеці. Адреналін ще бушує в крові, тому не може розслабитися та відпустити ситуацію. Та чи зможе вона колись про це забути, злочинці на свободі і знають де вона живе. Як же вона зможе тепер залишитися в тітчиній квартирі? Там страшно і небезпечно. Потрібно шукати собі інше житло, бо більше вона не залишиться в тому помешканні наодинці.

Тепер Христина взагалі не зможе почувати себе в безпеці, адже в кожному чоловікові буде бачити злочинця. «Все повернулося, як тоді», - подумала вона. Пригадала ті відчуття після зґвалтування. Тоді вона боялася всіх чоловіків, адже в кожному бачила потенційну загрозу. З роками трохи заспокоїлась, змогла нормально жити і що тепер? Знову її охопив той мерзенний страх, знову буде усіх лякатися. Не бачила їхніх обличчь і це ще більше погіршує ситуацію.

Як же вона не хоче повертатися до того життя. Життя повного страху та хвилювань. Тішило те, що тепер вона не одна з своєю бідою, в неї є Вадим та Ніка з Ернестом.

Щоб себе відволікти від поганих думок, Христина пригадала, як їздила до подруги в гості на початку осені. Ніка з коханим якраз повернулися з Чехії, адже їздили в гості до батьків Ернеста. 

До навчання залишалося два дні і Христина вирішила провідати Ніку, тим більше, що обіцяла їй приїхати. Ці дні залишили стільки гарних спогадів. Дівчата гуляли по своїх улюблених місцях. Пили лате з смаколиками у «Фірузі», Христина просто обожнювала це кафе. Розмовляли ночі на проліт і не могли наговоритися. Ніка розповіла про те, як помирилася з Ерні та про їхню подорож в Чехію, а Христина  ділилася враженнями від свого життя у Львові. Потрібно віддати належне Ернесту, адже в ці дні майже не турбував дівчат, розумів, що їм потрібно побути разом перед розлукою.