ЕПІЛОГ Квітень 2018 рік

   Аромат квітів наповнював кафе неймовірними пахощами. У великих вазах стояли букети троянд, гвоздик, гербер, ірисів. Софія неспішно попивала своє незмінне лате та любувалася красою квітів. «Бракує лише моїх улюблених еустом…», - подумала вона. З самого ранку їй на роботу кур’єри приносили квіти. Сьогодні в Софії день народження, їй виповнилось тридцять вісім років. Дата зовсім не кругла і наче б то й не надто велика, але змушує замислитись про прожите життя, отримані здобутки та досвід, понесені втрати та розчарування…

   Минуле, теперішнє, майбутнє – в цих трьох вимірах був, є і буде залишений певний слід, який так чи інакше відображає життя кожної людини. З минулого залишились спогади, добрі та погані, але невід’ємні від самої людини. Вони прожиті нами та є частиною нашого життя, нашою історією. В теперішньому є наші дії та вчинки, які ми здійснюємо зараз, в цю мить і від яких залежить наше майбутнє. В майбутньому є наші мрії та сподівання. Нам вони здаються такими далекими та ефемерними, але зігрівають нашу душу та спонукають до дій. Все взаємопов’язано, адже на основі минулих спогадів, формуються наші щоденні вчинки, які призводять до здійснення майбутніх мрій. «Все елементарно просто, - роздумувала Софія, - Але буває так важко все це осягнути, а ще важче почати діяти…»

   В цей час у своїй кімнаті, Ніка запаковувала подарунок для мами. Вона сподівалася, що не помилилася з вибором, адже придбала його ще коли була в Америці.

Спогади

Півтора місяці тому

 Ніка ходила з Ларисою по велетенському торговому центрі. Очі розбігалися від різноманіття вибору. Тут було усе, що душа забажає. Починаючи від мокасинів і закінчуючи новомодними вечірніми сукнями.

- Може ось це? – запитала Лара, тримаючи в руках чорну сукню.

- Тільки не чорна…, - протестуючи, похитала головою Ніка.

   Через три дні Вероніка повертається додому, тому і попросила тітку допомогти їй підібрати подарунок для мами на день народження. Ось вони вже добрих дві години і блукають в пошуках вечірньої сукні.

   Три тижні пролетіли, як мить, але якими насиченими вони були… Дівчині здавалось, що це сон і вона потрапила в інший вимір. Кожен день був сповнений цікавих пригод, незабутніх вражень та неймовірних подій. Лариса, як справжній гід, організувала племінниці цікаві екскурсії по визначних місцях, і нічого, що вона на шостому місяці  вагітності, а також на повну займається прилаштуванням Олега до нового життя.

   Лариса з Данилом жили в Чикаго, штат Іллінойс. Просто дивовижний мегаполіс з великими парками, різноманітними музеями та морем інших пам’яток сучасної культури та архітектури. Окрасою Чикаго є озеро Мічиган -  саме найбільше прісноводне озеро в США.

   Ніка побувала в Міленіум-парку - це міський зелений оазис, розташований в серці Чикаго. В ньому дівчина милувалась унікальним фонтаном Корона, конструкція якого являє собою інсталяцію, розміщену на великих екранах-фасадах, з яких витікають струмені води. Також в Міленіум-парку Ніка бачила чудернацьку скульптуру Хмарна брама, що нагадувала собою велетенську дзеркальну квасолину. Лариса поводила племінницю по різноманітних музеях. Вони побували в першому на території США планетарії Адлера та у величезному акваріумі Шедда. Дівчину зачарували своєю величчю чикагські висотки – Вілліс-Тауер та Джон Генкок Центр, а Букінгемський фонтан, нагадував Ніці велетенський чотирьохярусний весільний торт.

- А яку сукню ти хочеш? – поцікавилась Лариса.

- Ось! – з захватом промовила Ніка, вказуючи на довгу шовкову сукню, марсалового кольору.

- О-о-ох, краса! – сплеснула в долоні тітка. – Беремо!

   Вагітність та кохання повністю преобразили Ларису. Вона стала більш спокійною, мрійливою, позитивною та доброзичливою.

 Ніка зав’язала на коробці акуратний золотистий бантик. «Чудово! –усміхнулась, - Мама буде задоволена!» По приїзді дівчина швидко наздогнала теми, які пропустила в школі, тому не хвилювалася за майбутні контрольні. На роботу повернулася відпочила та з маленькими сувенірами для своїх дівчат співробітниць.

   Вероніка дуже сумувала за батьком, адже за той час, що жила з ним, зовсім по-іншому почала його сприймати та розуміти. Вона усвідомлювала, що в Америці в тата є більші шанси на швидке одужання. Кожен день вони переписувались та телефонували одне одному по скапу, але їй його не вистарчало.

  Зараз Ніка живе з мамою. Рустем ще в Криму, а питання про його визволення досі не вирішено і зависло в повітрі. Дівчина усіляко намагається розважити матір, адже бачить, як вона хвилюється та сумує за ним. Софія не здається і все одно продовжує вірити.  А це головне – бо допоки не здаєшся, доти вогник надії буде горіти у серці.

  В майбутньому, а це через рік, коли Ніка вступить у вуз, то планує перебратися на свою квартиру. Так, Софія оформила на доньку договір дарування тої квартири, що купила в Данила. В Ніки ця квартира, особливо спальня, викликає не найкращі спогади, але вона все одно хоче жити окремо.

   Котрогось з довгих вечорів Софія розповіла доньці про розмову з Євгеном та про усе, що він розповів про Уляну. В результаті Ніка ще більше впевнилась в своєму негативному ставленні до цієї жінки та чекала слушного моменту для розплати.