4 Глава

  Проминули усі свята, немов сніг, розтанула новорічно-різдвяна феєрія і всі повернулися до повсякденної рутинної праці. Ніка поверталася з роботи. Тепер вона жила в батька, його квартира в центрі і це давало можливість добиратися додому за п'ятнадцять хвилин ходу. За ці тижні Ніка вже звикла до зміненого плину життя. Вона сама готувала їжу, прибирала, робила усю звичну хатню роботу. Здавалось би усі ці справи – це буденність кожної жінки, що тут такого? Жінки так, але не п’ятнадцятирічної дівчини та Ніка не нарікала, вона вже звикла. До них часто приходить Софія, допомогти та просто поговорити. Такий собі симбіоз дружніх стосунків екс-подружжя. Та Ніка рада, що батьки поводять себе, як цивілізовані люди і не влаштовують скандали. Олег та Софія зараз набагато краще спілкуються, ніж в останні роки сімейного життя. Тепер ніхто нікому нічого не винен, отже немає через що нервувати та хвилюватись. 

 Бували вечори, що Ніка залишалась з батьком наодинці, вони багато говорили про життя. Олег розповідав їй про Уляну, згадував їхнє спільне життя. Стільки ніжності та трепету було в його словах та споминах. Для Ніки це було важко та боляче, адже розуміла, що батько ніколи так не згадував про маму, проте серцю не накажеш. Одного разу вона набралася сміливості, віднайшла в татовому записнику домашній номер телефону Уляни  та зателефонувала їй. Але на той час її не було вдома, принаймі так сказав її син. 

     З кожним днем Ніка помічала, як сумує та страждає батько за Уляною. Її злість та образа на цю жінку постійно зростала, вона настільки зненавиділа Уляну, що вже не могла стримати цього всепоглинаючого почуття. Дівчина ще не знала як, але впевнилась в тому, що відімстить їй за все. За розбиту сім’ю, за її ненависть до мами. За те, що постійно використовувала батька в своїх цілях та покинула його, коли став непотрібен. Врешті решт, це вона винна, що він потрапив у аварію. Усе через цю жінку! Усе життя пішло під відкіс через неї! Ніка знала, що обов’язково буде нагода і вона поквитається з Уляною, просто треба почекати.

     Ніка переступила поріг квартири і злоба, що секунду тому палала в її очах, змінилася на добродушну посмішку. Так, вона добре навчилася маскувати свої справжні емоції. Проте зараз дівчина не прикидалася, адже дійсно любила та хвилювалася за батька.

- Тату! Я  вже вдома! – вигукнула з коридору.

- Привіт! – виїхав на візку до неї Олег. Цей образ батька у візку закарбувався у її пам’яті назавжди та підживлював ненависть до Уляни і прагнення рішучих дій.

- Як в тебе справи? – запитала.

- Все гаразд, – усміхнувся батько. – На скільки це може бути в моєму стані…

- Тату! – вона підійшла та обійняло його. – Не падай духом! Ходімо, будемо вечеряти, а то я така голодна.

  Вечорами Ніка любила переписуватися з Ларисою, адже різниця в часі вносила свої корективи. От і сьогодні швиденько вивчила уроки, дещо зготувала з їжі, прийняла душ та вмостилась в ліжку, чекаючи на повідомлення від Лари. Жінка вислала фото їхньої крихітки, зроблене на УЗД. «Дівчинка! Ура! – писала Лариса. – Я така рада, що в нас буде дівчинка!» Ніка щасливо усміхнулась та відписала їй привітання. Потім жінка написала їй, що хотіла б з нею поговорити, але так щоб не чув батько. Вероніка дочекалася, коли тато заснув і тихо вийшла на кухню та по Вайбері зателефонувала до тітки.

- Алло! Ще раз привіт! – говорила Ніка. – Що трапилось?

- Мені потрібна твоя допомога, – промовила Лара. – Справа в тому, що  я хочу забрати Олега до себе в Америку.

- Ого! Дійсно? – здивувалась Ніка.

- Так, ти ж розумієш, що тут прогрес пішов вперед і набагато швидше вдасться поставити Олега на ноги. 

- Ясна річ, – погодилась Ніка. – Чим я можу допомогти?

  Лариса коротко пояснила які потрібно документи та медичні виписки з лікарні. Виїхати в Америку не так то і просто, але Данило пообіцяв допомогти та владнати всі питання з дозволом. На початку лютого він вже буде в Україні і займеться цим питанням. Лариса повідомила, що вже поговорила з Софією і вона має зайнятися збором необхідних документів. Завдання Ніки полягало в тому, щоб морально налаштувати батька до поїздки.

- І ще одне…, - сказала Лара. – Розумію, що в тебе зараз навчання, робота, але як ти дивишся на те, щоб також погостювати в нас? Хоча б два-три тижні?

- Ти жартуєш? – розгубилась дівчина.

- Ні, я на повному серйозі, то як?

- Я дуже-дуже хочу! – викрикнула Ніка і швидко прикрила рот рукою, щоб не розбудити батька, тихіше додала: – А ти і про це з мамою говорила?

- Авжеж. То як з уроками та роботою вирішиш питання?

- Звичайно, це не проблема, – щаслива посмішка не сходила з її губ. – Яка ж я рада!

- Я теж рада. Лиш би все вдалося з документами. В тебе ж є закордонний паспорт?

- Так, ще минулого року зробила, відразу коли отримала ID-картку, – сказала Ніка.

   Після телефонної розмови з Ларисою, Ніка відразу зателефонувала до мами:

- Привіт, ще не спиш? – запитала донька.

- Ні, по голосу чую, що ти вже поговорила з Ларою, – усміхнулась Софія.

- Так! Я така рада, мамо!

- Так, було б чудово якби ти з татом полетіла в Америку, – сказала Софія. – Давай, ти завтра після школи зайдеш до мене в кафе і ми все детально обговоримо?