Смуги долі

ІІ Розділ Січень 2018 рік 1 Глава

     Пройшов Новий рік та Різдво, а Софія і не помітила. Не до цього зараз, особливо, коли постійно в напрузі, коли смієшся, а насправді хочеться вити від безвиході, коли мусиш бути сильною, а сил вже майже не залишилось…

     За вікном падав дощ. Зима і дощ… Дивно, мабуть, а можливо і ні, хто ж знає… Усе було мокрим та брудним. Холодно, сиро, неприємно… Олег спав, а вона дивилась на дощ крізь вікно і згадувала…

Спогади

Три тижні тому

   Софія в лікарняній палаті біля Олега. Чоловік нерухомо лежав, трубками під’єднаний до апаратів та моніторів. Короткі монотонні звуки, повідомляли про його серцебиття. Пройшло три дні після аварії… Ці дні Софія прожила, як в пеклі, хоча ні… Вона не жила, просто існувала… Не знала котра година, який день тижня, якби не вікно, то б і не знала день чи ніч. Все втратило сенс…

 До палати увійшла Ніка з двома паперовими стаканчиками кави.

- Тримай, – подала напій мамі.

- Дякую. Як дідусь?

- Вже краще, Дарина постійно з ним. Післязавтра вже виписують додому.  – повідомила донька, відпиваючи каву. – Я попросила Дарину переїхати до дідуся, щоб змогла наглянути за ним. А як тато?

- Все без змін, – похитала головою Софія. – Стабільно важкий стан.

- Мамо, я побуду з татом, а ти поїдь додому і хоч трохи поспи. Ти ж майже не спиш, скоро будеш, як зомбі, – усміхнулась Ніка.

- Добре, але якщо будуть зміни, то обов’язково телефонуй.

- Звісно, не хвилюйся, – заспокоїла донька.

   Вдома Софія прийняла душ, поїла плов, зготований Нікою та лягла. Відколи дізналась про аварію та арешт, то не спала нормально. Ось здавалось була така втомлена та виснажена, а сон не йде. Тривожні думки лізуть в голову і не дають хоч трохи розслабитись. Всередині все напружене та стиснулось у нервовий вузол. Як можна розслабитись, коли з усіх сторін повна безвихідь? Олег лежить без свідомості, Рустема тримають в СІЗО і невідомо, що з ним буде далі. Данило старається всіма силами все владнати, але поки що безрезультатно. Добре, хоч Оресту Івановичу стало краще, і вже йде на поправку. Невідомою залишалась ще історія, пов’язана з аварією та Олегом. Оскільки чоловік був без свідомості, то й запитати не було в кого. Те, що до цього причетна Уляна, Софія навіть не сумнівалася, але її ніде не було, немов випарувалась. Софія телефонувала до неї та марно, абонент поза зоною досяжності.

  Роздумуючи над усім, цим Софія заснула, а коли прокинулась, то вже був вечір. Жінка швидко глянула на екран телефону, три пропущених дзвінки від Ніки. Всередині все похололо, немов струмом вдарило від хвилювання. Софія тремтячими пальцями натиснула на виклик.

- Алло! Мамо? – вигукнула донька. – З тобою все гаразд?

- Так, які новини?

- Тато опритомнів! – радісно промовила Ніка.

  Софія влетіла в палату, як метеор. Ніка тримала батька за руку та щось розповідала. Дівчина помітила матір та кинулась до неї

- Мамо! – вона обійняла її. – Тато отямився!

- Привіт! – усміхнулась Софія до Олега. – Як ти?

- Нормально… Але бувало і краще, - ледь усміхнувся у відповідь.

- Лікар просив, щоб ти до нього зайшла, – прошепотіла донька.

  Софія сказала Олегу, що відлучиться на декілька хвилин та вийшла з палати. Лікар був у ординаторській, адже  якраз чергував цієї ночі.

- Добрий вечір, можна? – запитала Софія

- Так-так, проходьте, – кивнув Ігор Степанович.

 Лікар повідомив Софії про стан здоров’я Олега. Виявилось, що під час аварії він пошкодив хребет і зараз не відчуває ніг. Софія була шокована почутою новиною.

- А Олег знає? – запитала вона.

- Так, я пояснив йому ситуацію.

- Він зможе ходити?

- Зараз важко сказати щось конкретно, адже потрібно зробити повне обстеження, рентген… Все побачимо... Але надія є завжди.

  Софія йшла по тьмяному лікарняному коридорі. Страшна реальність, немов молот забивала цвяхи в її свідомість. Олег може стати калікою на все життя… Страх, шок, жаль – переповнювали її. Як же страшно, коли в одну мить, через дурість, здоровий чоловік стає калікою. Як же так? Це ж потрібно постійно бути з ним, підтримувати… Софія притулилася до стіни спиною, сльози застелили очі… Не можна здаватися! Завжди є надія! Вона вдихнула на повні груди повітря, витерла сльози та увійшла в палату. Олег глянув на неї сумним поглядом.

- Розповів вже тобі лікар, що я каліка?.. – з болем промовив чоловік.

- Не говори дурниць! – строго сказала Софія. – Ще нічого не відомо, тому не видумуй та не накручуй себе!

- А я не видумую, а знаю! Ніг взагалі не відчуваю!

- Лікар сказав, що потрібен час, – втрутилась Ніка.

- Час…, - похитав головою Олег. – Нічого це не змінить…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше