3 Глава

   Сніжинки повільно падали, прилипали до вікна… Ніка підперла підборіддя руками і дивилась крізь вікно. Її думки літали десь далеко, як ті сніжинки, і точно не були присутні на уроці. Хімія – вона її терпіти не могла, тому й відмежувалася від усього цього нудоцтва. «Ох, скоріше б вже канікули, - думала Ніка, - а ще чекати цілий тиждень!» Канікули будуть до п’ятнадцятого січня, тому вона вирішила, що поживе трохи в мами. Разом відсвяткують Новий рік, а на Різдво дідусь запрошував їх до себе в гості, хоча… Це, звичайно цікаво, адже тато з Уляною також будуть…Та-а-ак, цікава ситуація… Рустем ще в Криму і навряд, що приїде до Нового року, можливо на Різдво встигне, побачимо…

   Продзвенів дзвінок, сповіщаючи про закінчення уроків. До Ніки підійшла Юля. Після поїздки до Києва між дівчатами були напружені стосунки.

- Ніко… Мені потрібно з тобою поговорити… - зам’ялась вона.

- Гаразд, але я поспішаю на роботу. Якщо хочеш, то можемо поговорити по дорозі?

- Добре…

   Дівчата йшли засніженою вулицею.  Юля просила у Ніки вибачення за те, що приховала Сергійове одруження.

- Та мені байдуже, якщо чесно, тому не переймайся.

- Але я відчуваю себе винною, - винувато промовила Юля.

- Ти не винна в тому, що твій брат – козел! – закотила очі Ніка. – Вибач, що так грубо, але говорю так, як є. Тому, не заморочуйся з цього приводу.

  Вони дійшли до салону і попрощалися. Юлі стало трохи легше, а Ніці було і так байдуже. Вона не думала про Сергія та його вчинок, вона взагалі викреслила цього хлопця з свого життя. А якщо розібратися, то  про хлопців Ніка взагалі не думала.

  В салоні було, як завжди, море народу. Це пояснювалось тим, що по-перше, розміщений салон в самому центрі міста; по-друге, тут надавали спектр різноманітних послуг з краси, а по-третє, тут працювали реально круті спеціалісти та майстри своєї страви. 

  Під кінець робочого дня власниця салону зібрала працівників на невеличку нараду.

- Так дівчата, скоро Новий рік, - промовила Яна, - тому вирішуємо, коли  і де будемо святкувати корпоратив.

 Ніка не знала, як їй бути, адже не пасує йти забавлятися, коли у Рустема таке горе. Звичайно, їй було цікаво і хотілося погуляти з своїми дівчатами, але її принципи не дозволили так вчинити. 

  Дівчата обговорювали дату та перелічували усі відомі їм кафе, де б змогли відсвяткувати.

- Так у нашої Ніки мама має власне кафе! – вигукнула перукарка Маринка.

- Точно! – підтримали усі.

- То, що Ніко, допоможеш нам? – запитала Яна.

- Так, звичайно, – погодилась Ніка

  Коли усі розійшлись, Ніка з Яною пішли в кафе. По дорозі Ніка повідомила, що не зможе піти з усіма на корпоратив. Яна засмутилась, але з розумінням поставилась до ситуації. В кафе ще була Софія, тому допомогла Яні вибрати меню і зробити замовлення. Жінка подякувала та пішла додому.

- Давай я тебе відвезу до дідуся, – запропонувала Софія.

- Поїхали.

   Дорогою Ніка розпитувала матір про Рустема. Судячи з того, що знала Софія, то він ще скоро не приїде. Чоловік розповів, що окрім біди, яка спіткала їхню сім’ю, додалися ще й інші проблеми. Що саме сталося, він не розповідав, але було ясно, що це щось серйозне, тому зараз повернутися не зможе. Софія хвилювалася не на жарт, відчуваючи, щось недобре. Ця невідомість просто вбивала і розпитати не було як. Рустем в короткому телефонному дзвінку сказав, що не може нічого пояснити, але просив не турбуватися, адже з ним усе гаразд. Після того дзвінка Софія взагалі не знала, що думати. Вона говорила з Сашком, вважаючи, що він володіє більшою інформацією, але марно. Він взагалі нічого не знав і був шокований тою ситуацією, що склалася, адже залишився, по суті, один. Він, звичайно, все тримав під контролем, але ситуація з Рустемом йому геть не подобалась. Данило також хвилювався за товариша, але також нічого не знав.

- Не спокійно мені, Ніко, – сказала Софія. – Таке тривожне відчуття охоплює мене, що інколи аж подих перехоплює.

- Мамо, не накручуй себе. Тим більше Рустем сказав, що з ним усе гаразд.

- Казав… Та я думаю лише для того, щоб мене заспокоїти.

- Мамо, перестань! Ще не дай Боже через хвилювання якусь хворобу заробиш. Заспокойся, чуєш! – Ніка вже сама напружилась, помітивши, як хвилюється Софія.

- Добре-добре… Якось воно буде, - задумливо промовила Софія.

- А знаєш, що… давай, я не буду чекати до канікул, а вже сьогодні переїду до тебе?

- А дідусь? – запитала мати.

- Про дідуся Дарина подбає, – впевнено промовила донька. - А ти, он яка, стривожена вся, тут за тобою ще треба наглядати.

   Коли приїхала, на вулиці вже була ніч. Дарина швидко накрила на стіл, як справжня господиня дому. Після вечері Ніка повідомила, що повертається додому, принаймі  на той час, поки Рустем не приїде з Криму. Орест Іванович засмутився цій звістці, адже вже звик до того, що Ніка жила з ним. Звик до її сміху та різних цікавих історій, які розповідала, до спільних вечерь та її уваги. Та помітивши напруження та страх, що відобразився на обличчі Софії, зрозумів, що невістці зараз дуже потрібна підтримка дочки.