4 Глава

   Знову дощ… Дрібний, нав’язливий, холодний… Сьогодні день народження Олега. За святковим столом самі близькі: Орест Іванович, Дарина, Ніка, Уляна, і звичайно, сам винуватець свята. Олегу дуже сподобався подарунок доньки. Часто навідуючи батька, він став більше часу проводити з Нікою. Це дуже тішило родину. Раділи усі, окрім Уляни, адже вважала, що ця надмірна батьківська любов до доньки, віддаляє Олега від неї. А головне, тануть його гроші, які б могла витрати на себе, а так вони усі йдуть на потреби Ніки. Ні про яке кохання до Олега взагалі мова не йшла, Уля найбільше у світі любила лише одну особу – себе. Усі інші були для неї лише засобами для втілення її забаганок та примх. Тому і трималася Олега, як реп’ях, але це тимчасово, бо вже виношувала і помалу втілювала план повернення додому. Уляні вже остогиділо це сумне та безбарвне життя з Олегом. Вона хотіла більше розваг, більше пафосу та розкоші. Олег цього їй дати не міг, ні зараз, ні потім та взагалі ніколи. В ньому усе її дратувало, та його безхребетність виводила з себе, а відданість та кохання просто бісили.

   Ще з вересня Уляна почала періодично телефонувати сину, цікавилась успіхами в навчанні та особистому житті, розпитувала про батька, а між тим жалілася на свою тяжку долю. Спершу Ернеста насторожив такий несподіваний прояв материнської любові, але з часом синівські почуття перемогли скептицизм. Син з нетерпінням чекав на дзвінки матері та розповідав про все, що відбувалося в домі. Хлопцеві дуже не подобалась татова коханка, а її наглість та апетити не мали меж. Саме більше дратувало Ернеста те, що вона нічого і нікого не цінить. Він був розумним та проникливим юнаком, тому відразу помітив, що Елла часто потай телефонує комусь, а коли батька не має вдома, то їде кудись на декілька годин. Звичайно, про усі свої спостереження син розповів матері. Уляна була безмежно задоволена, адже відразу усе зрозуміла. Їй потрібно було, щоб син допоміг втілити її план в життя. «Крига скресла, панове!», залишилось лише трішки почекати і все – вона повернеться додому в ролі стражденної мучениці.

   Уляна сиділа за столом, а всі її думки були зараз в Чехії, адже залишилось зовсім мало часу до її тріумфального повернення. «Скоро, дуже скоро я повернусь і помщуся усім! А у першу чергу своєму благовірному!» - з хижою насолодою роздумувала вона.

    Олег зауважив, що Уляна останнім часом стала дуже замкнутою та задумливою. «Невже має якісь проблеми з сином?» - тривожився чоловік, адже тепер стала з ним частіше спілкуватися. Звичайно, це тішить, оскільки мати має обов’язково приділяти час своїй дитині та якийсь неспокій вже поселився в його серці. Він намагався розізнати все в Улянки, але вона просто відмахнулася від його розпитувань та вказала на те, що в нього є своя донька, то нехай за неї турбується.

   На роботі Олегу запропонували підвищення. Після того, як Лариса полетіла в Америку, він взяв себе в руки та перестав пити. На фірмі завжди цінували його роботу, просто все зіпсувала пиятика, але… Але тепер він не п’є, старається, сумлінно працює  та подає цікаві ідеї, і це дало свої плоди. Чоловікові запропонували очолити їхній відділ. Поки офіційно документи ще не оформили, Олег нічого не розповідав Уляні.

   У загальному чоловік був задоволений, адже з робото все складалося чудово. З Уляною все більш-менш спокійно, і це вже добре. Лариса чекає на поповнення, а батько здоровий та вже трішки емоційно відійшов після смерті матері, навіть повеселішав. І основне - з Нікою вони знову знайшли спільну мову. Після розлучення, Олег відчував, що  донька негативно налаштована проти нього і це, зрозуміло, але тепер усе змінилося.

   Вероніка також погрузилась у роздуми. Вона пригадала про події, які відбулися в останній день перебування в Києві…

Спогади

Тиждень тому

   Ніка сповнена вражень вийшла з кіностудії. Однокласники наперебій розповідали, що їм сподобалось найбільше.

- Діти! – вигукнула керівничка Галина Степанівна. – Так, 10-А! Ану усі замовкли!

     Учні вмить позакривали роти і глянули на вчительку.

- О! Це вже зовсім інша справа, – спокійно промовила вона. – Зараз ми усі сідаємо в автобус і їдемо на нашу зупинку, потім йдемо на Хрещатик, там обідаємо і, як я обіцяла, маємо дві години, щоб походити по «Глобусі».

     Усі, як мурахи, порозбігалися по торговому центрі. Ніка та Юля ходили по бутіках та крамничках підземного міста, коли почули знайомий голос.

- Юля! Юля! – окликнув Сергій.

      Подруга здивовано оглянулась і кинулась брату в обійми.

- Звідки ти тут взявся? Я думала ти в… - на останньому слові осіклась Юля.

- Ні, в мене були справи в центрі, – промовив хлопець і, недобре глянувши на Ніку, процідив. – Привіт, Ніко…

- Привіт…, - розгубилась дівчина.

- Може вип’ємо кави?- запропонувала Юля, щоб розрядити обстановку.

- Я, мабуть, піду, – вирішила по швидше зникнути Ніка.

- Чому ж, - схопив її за рукав Сергій, - ходімо з нами.

  Вони розмістились в затишному кафе та пили капучіно з морозивом. Ніка відчувала себе незручно, як у не своїй тарілці. А ще цей проникливий погляд Сергія зовсім не давав можливості розслабитись і взяти себе в руки.