3 Глава

   Софія поглянула на нічне небо крізь вікно. Настрій був чудовим, адже щойно розмовляла з Ларисою по скайпу. Вона розповідала та показувала через камеру, як вони з Данилом все облаштували в квартирі. Лара продовжувала вести свій блог і підписників в неї ставало все більше. В Америці жінка мала більше можливостей для розвитку своєї інтернет-діяльності, адже з чоловіком вони багато подорожували, вивчаючи країну та її звичаї.

     Лара безмежно зраділа, коли дізналася, що Ніка переїхала жити до дідуся. Тепер їй було спокійніше, адже батько під наглядом онуки. Тітка з племінницею часто спілкувалися у вайбері та скайпі. Лара розпитувала дівчину про її життя та захоплення. Вона трохи хвилювалася за племінницю, дізнавшись про її зустріч з Сергієм. Вероніка запевнила, що хлопець їй нічого заподіяти не зможе, адже батько йому заборонив навіть наближатися до неї. Свого батька Сергій боявся більше за все, тому Ніка не переймалася.

     Софія поставила вечерю на стіл та пішла покликати Рустема. Чоловік розглядав якісь документи у вітальні. Вона підійшла до нього з-за спини, промасажувала плечі, поцілувала колючу щоку та прошепотіла:

- Ходімо вечеряти, вже все на столі…

Він відклав свої папери  та перемістив Софію собі на коліна. Вкрив поцілунками її обличчя, чию, добрався до плеча… Вона немов віск танула в його палких обіймах. Погрузила пальці в його коротке волосся, їхні губи злилися в довгому поцілунку. Пристрасть розливалась по тілі солодкою знемогою…

- Я кохаю тебе… - між поцілунками прошепотів він.

- А я тебе більше… - засміялась вона та ледь вкусила його за мочку вуха.

- Нариваєшся на неприємності?.. – задоволено пробурмотів  Рустем.

- Ну хіба, що трішки… - продовжила свої солодкі тортури Софія.

      Він підхопив її за сідниці та переніс на диван.

- А як же вечеря? – кокетливо усміхнулась вона.

- Спочатку десерт… - він хитро глянув, сповненим бажання поглядом та почав знімати з неї одяг.

     Субота… З-за хмар визирало сонце, віяв легенький вітерець, а жовто-багряне листя повільно опадало на землю. Цього чудового ранку Софія з Рустемом поїхали провідати Ніку та Ореста Івановича. Софія подзвонила в двері, очікуючи на порозі зустріти Ніку, але їм відчинила старша жінка.

- Добридень! Проходьте! – усміхнулась добро посмішкою вона. – Ви, мабуть Софія, а мене звати Дарина. Я тут допомагаю по дому.

     Жіночка була невисокого росту, кругленька, але не надто товста, з добрим обличчям та милими кучериками, що вибилися з акуратної зачіски. Після знайомства Дарина запросила їх на кухню, де на них вже чекав Орест Іванович.

- О, привіт! – усміхнувся він та вийшов до Софії та Рустема з-за столу. Чоловік обійняв Софію та потис руку Рустему.

- А де Ніка? – поцікавилась Софія.

- Я тут! – забігла до кухні дівчина. – Привіт! Вона міцно обійняла маму.

- Привіт, сонечко! – усміхнулась Софія. – Як ти?

- Все просто супер! У дідуся стільки цікавих книг є, лише встигай читати!

- Та я вже трохи сварюся з нею, – втрутився дідусь, - щоб не сиділа до ранку за тим читанням.

- Прошу до столу! – запросила усіх Дарина.

     Стіл накрили у вітальні. «Як колись…» - подумалось Софії, - але склад персон трохи змінився…»

- Сідай з нами, Дано, – промовив Орест Іванович.

    За обідом Ніка ділилася успіхами в школі та на роботі. Розповідала останні новини про Ларису, адже саме більше з нею спілкувалася. Показувала фотографії з поїздок, які Лара викидала в своєму блозі. За розмовою торкнулися теми політики, потім війни, згадати про Крим та рідних Рустема.

- Ось хочу саме поїхати до батьків, – повідомив чоловік.

- Коли? – запитала Ніка.

- Планую на наступному тижні.

- Мамо, а ти також поїдеш? – глянула на Софію донька.

- Ні… Я не планувала…

- Чому? Хіба ти не хочеш познайомитись з ріднею Рустема?  - розпитувала Ніка.

- Якщо чесно, то я тебе не хотіла саму залишати, але тепер…

     Софія поглянула на коханого та помітила блиск надії в його очах. Так, тепер ситуація змінилася, і вона зможе з ним поїхати. Ця думка їй також сподобалась, адже було цікаво побачити де виріс та виховувався Рустем.

- За онуку не хвилюйся, – заспокоїв свекор. – Ми з нею собі дамо раду, тому можеш сміло їхати.

- Добре! – зраділа Софія. – Я поїду!

     Рустем безмежно зрадів, адже вже давно мріяв познайомити кохану з батьками.

- От і чудово! – заплескала в долоні Ніка. – Привезете мені якісь подаруночки?

- Звісно! – усміхнувся Рустем. – А влітку ми і тебе візьмемо з собою, поїдемо усі разом.

   До пізнього вечора Софія та Рустем пробули в гостях. Дарина виявилась спокійною та лагідною жінкою і жила неподалік від Калинюків. Її два сини вже давно пороз’їжджалися по різних кінцях України. Жила сама, бо чоловік давно помер, тому і згодилась на підробіток.

     Їдучи додому, Софія спіймала себе на думці, що вже давно так добре не проводила час. Відчуття приємного затишку огорнули її. Між Рустемом та Орестом Івановичем  не відчувалось зовсім ніякого негативу і це дуже тішило. Вероніка також задоволена проживанням у дідуся. Вона знайшла спільну мову з Дариною і часто допомагає їй на кухні та цікавиться різними кулінарними рецептами.