V Частина Осінь 2017 рік І Розділ Вересень 2017 рік 1 Глава

    Хоча на календарі вже вересень, але на вулиці тепло та приємно. Сонце вже не таке спекотне, а дні не такі задушливі.

   Софія пила запашне лате на терасі «Фірузи» і пригадувала, як минулої осені була тут з Рустемом… Доля така непередбачувана та дивна пані, ніколи не знаєш, що тобі підготує її примхлива натура. Тепер Софія полюбила осінь, навіть дощ не викликав у неї колишнього роздратування.

  На роботі все стабілізувалося. Їхня «СофіНіка» користується попитом і популярністю. В готелі часто зупиняться бізнесмени та можновладці і замовляють весь комплекс для святкування урочистих подій. Рустем без проблем керує обома бізнесами. Справи йдуть добре, тому планує відкривати ще один готель у сусідньому місті.

   Лариса стала частою гостею в їхньому домі. Вона багато часу проводить з  Нікою. Тітка та племіннтця постійно щось обговорюють та вирішують, у Софії, навіть закралася думка, що вони щось приховують.

   Ніка перейшла у десятий клас та з головою поринула у навчання. Після уроків дівчинка бігла в салон на роботу, поверталася ввечері та до пізньої ночі вчила уроки. У такому шаленому ритмі проводила всі дні. Лише на вихідних могла трохи перепочити, проте, коли були замовлення, то працювала і в суботу та неділю.

   Софія поставила порожню філіжанку на стіл. Вона відчула, як її обійняли та поцілували в скроню.

- Привіт, кохана, – усміхнувся Рустем, сідаючи навпроти. – Вибач, що запізнився.

- Пусте, ти вирішив свої справи?

- Так, все гаразд, – відповів чоловік і хитро глянув на неї. – Маю для тебе подарунок.

- Який? – поцікавилась Софія.

- Ось це кафе! – він розвів руками.

- Зачекай!  Вона підняла перед собою руки. – Ти, мабуть, жартуєш?

- Ні, в жодному разі.  Рустем взяв її руки в свої. – Просто я хочу, щоб воно належало тобі, от і все. Саме це кафе нас так зблизило, ти ж знаєш, воно моє саме улюблене з поміж інших…

- Тоді навіщо ти віддаєш його мені?

- Тому, що так буде правильно. Це буде моїм подарунком на нашу річницю знайомства.

   Софія була шокована. Вона собі уявити такого навіть не могла. Усі її почуття та емоції змішалися в незрозуміле місиво, загнавши її в ступор. Трохи оговтавшись, вона промовила, уважно глянувши йому в очі:

- Дякую, але я не знаю, що з цим робити? Боюсь, я не впораюсь…

- Не хвилюйся, все буде добре. Тим більше ти вже маєш трохи досвіду.  Чоловік ніжно глянув на Софію. - До речі, скоро прилітає Данило з Америки. Забере свій бізнес і я вже буду мати більше вільного часу для розширення свого.

- А він на довго в Україну?

- Ще не знаю, в нього тепер тут є вагома причина, щоб побути довше, – розсміявся Рустем. – І ще одне… Я планую поїхати в Крим на тиждень, провідаю своїх.

- Коли?

- Десь на початку жовтня. Він потер собі скроні. – Щось не спокійно мені… Щось мене гнітить…

- То обов’язково поїдь, ти вже там давно був, – підтримала чоловіка Софія.

- А ти поїдеш зі мною?

- Я б з радістю, але не хочу залишати Ніку одну, - знизила плечима Софія.

- Розумію… Зараз я поїду сам, а взимку поїдемо усі разом, в Ніки якраз будуть канікули.

- Чудова ідея! – зраділа жінка.

  Коли вони сідали в машину, Софія відчула на собі важкий погляд. Вона оглянулась і помітила Уляну. Жінка стояла неподалік і свердлила її злим та заздрісним поглядом холодних блакитних очей.