4 Глава

   Софія їхала в авто та дивилась крізь лобове скло… Скільки разів вона їздила цією дорогою, знала кожен поворот, кожне дерево та кущ на узбіччі. Кожного разу неприємні відчуття наповнювали її, коли їхали до батьків Олега, адже завжди відчувала себе там непотрібною та зайвою. Сьогодні вона відчувала лише жаль та пустку, адже вже ніколи не буде так, як раніше. Вже ніколи вона не переступить поріг цього будинку в якості невістки… Парадокс, тепер вона для них ніхто, колишня дружина Олега, а відносини з колишніми родичами кращі, ніж всі попередні роки подружнього життя.

  Напередодні Софія зателефонувала Ларисі та попередила про приїзд Вероніки. Лара зраділа та просила, щоб і Софія приїздила разом з племінницею. Навіть Орест Іванович вклинився у їхню телефонну розмову і особисто попросив її приїхати також, що було чудом із чудес, оскільки він ніколи не виявляв до Софії особливої уваги. Вражена таким поворотом подій, вона не могла відмовити. Рустем нормально це сприйняв і запропонував свою поміч з доїздом.

  Софія з Нікою стояли перед будинком Калинюків. Ніка натиснула на дверний дзвінок і через декілька секунд двері відчинилися.

- Привіт! – усміхнулась Лариса, - проходьте.

   Вони сиділи у просторій вітальні. Та сама обстановка, вазони, меблі, посуд, картини - нічого не змінилося з моменту її останнього перебування тут, але без Катерини Федорівни відчувалась якась пустка. Її свекруха своєю владною вдачею та всюдисущністю заповнювала весь простір, а що тепер… Тепер Лариса та Орест Іванович, як неприкаяні, не знали куди себе подіти, зник весь їхній пафос та зверхність. Софія підмітила, що свекор дуже змарнів та постарів, важко йому далася смерть дружини.

 Атмосфера трохи напружена, розмова не клеїлась, але Вероніка своєю безпосередністю та житєрадістю врятувала ситуацію. Вона розповіла родичам про свою роботу в салоні та про смішні ситуації та казуси, які траплялися з клієнтами. Після канікул їй запропонували продовжити працювати по пів дня після уроків. Лариса була вражена, що племінниця у свої п'ятнадцять років вже така самостійна та сама заробляє гроші. Вона пообіцяла, що обов’язково запишеться до неї на манікюр.

  Після обіду розмістились на дивані та розглядали фотоальбоми. Дідусь тримав альбом на колінах, а Ніка та Лара сиділи по боках від нього та дивились на старі світлини. Онучка розпитувала в дідуся про невідомих їй родичів, зображених на фото, а він з усмішкою пригадував минуле та розповідав цікаві історії про кожного. Софія спостерігала за ними і вперше відчула себе зручно та затишно, а головне, потрібною в цьому домі. Для себе вона вирішила, що буде заохочувати Ніку частіше навідувати рідню, адже – тут її коріння…

- А як в тебе справи на любовному фронті? – поцікавилась Лариса, - вже маєш хлопця?

- Так…, - промовила дівчина.

- Ох, молоді літа…, - замріяно промовила тітка Лара. - Перше кохання, перші зітхання…

  Вероніка не дуже хотіла розмовляти про Сергія, адже вони посварились. Знову мова зайшла за інтимні стосунки. Ніка пояснила йому свою позицію, але знову він не хотів її розуміти. З Юлею вони також посварились через Сергія, адже вона не вияснивши що і як почала його захищати. Навіщо взагалі  вплуталась в їхні стосунки. Тепер Ніка не розмовляє з ними обома, але, можливо, з понеділка все зміниться, всі перенервують, охолонуть та помиряться.

 Вероніка збирала посуд з столу та носила на кухню. Лариса мила, а Софія заварювала каву.

- То ти тепер не їздиш за кордон? – поцікавилась Софія.

- Поки що ні, не залишу ж тата самого. Лара зібралась з думками та спитала: - Знаю, це не моя справа, але… В тебе хтось є?

- Є, - чесно відповіла Софія.

- Я так і подумала, - глянула на неї Лара. - Ти геть змінилася, вся сяєш від щастя.

- Бо я дійсно щаслива, - просто сказала Софія.

- Ну хоч комусь щастить, - гірко усміхнулась Лара.

- Не хвилюйся, ще й на твоїй вулиці буде свято. От поїдеш знову кудись і знайдеш якогось багатого шейха.

- Ой, не думаю… Роки летять, а я без сім’ї… Який сенс в тих багатих коханцях, якщо вони бачать в мені лише об’єкт для свого сексуального задоволення. А я хочу чоловіка, дітей, розумієш? Хочу жити, як нормальна жінка, - сльози покотились по її щоках.

    Софія подала їй салфетку та поклала руку на спину.

- Все в тебе буде добре, ось побачиш!

  Після кавування Софія та Ніка попрощалися з родичами та поїхали. Вперше Софії не хотілось покидати цей будинок, не хотілось залишати їх самих.

  Коли вони виходили з дому, то Орест Іванович на прощання обійняв Софію та прошепотів:

- Вибач нам Софійко, за все вибач, - в старечих очах стояли сльози. - Не цінили ми тебе… У цих словах було стільки болю та розпачу, що Софія мало не розридалася від жалю. Ніколи вона навіть подумати не  могла, що свекор все так тонко підмічає та зважує, адже завжди вважала його підкаблучником.

   Дорогою додому Софія роздумувала над подіями насиченого дня. Коли вони були вдвох на кухні, то Лариса розповіла їй про Олега та Уляну. Поки вона була в Україні, її чоловік Євген знайшов собі молоденьку коханку, яка амбіційністю та стервозністю переплюнула Уляну. Коханка домоглася того, що Євген відправив Улю назад на Батьківщину. Розлучатися обом було не вигідно, тому Уляна, схиливши голову, поїхала в Україну. Коханка хотіла ще й Ернеста відправити з нею, щоб не заважав її планам та щастю, але Євген на це не погодився. Матеріальне утримання Уляни суттєво скоротилося, тому вона з ангельськими очима та диявольською пристрастю знову закрутила Олегу голову та тягнула з нього гроші. Лариса впевнена, що Уля з ним ради вигоди, але Олег не слухає і продовжує з останніх сил пнутись, щоб догодити їй, адже коханка звикла жити в розкоші. Саме гірше те, що він почав пити, не часто, але стабільно. Напевно, не витримує шаленого ритму, який задала йому Уляна.