4 Глава

   Софія прокинулася з самого зранку і після водних процедур пішла на кухню, щоб приготувати сніданок. Та на неї чекав сюрприз. На столі в її улюбленому горнятку парувала запашна кава, а на тарелях лежали золотисті млинці та рум’яні сирники.

- З Днем народження, матусю! – обійняла та поцілувала її Ніка і вручила подарунок.

- Дякую! – здивувалась жінка. З тими проблемами та розлученням, вона геть забула про власне день народження.

- Сідай снідати, поки ще не охололо, - усміхнулась дочка, - Але ні, давай спершу подивись на подарунок.

    Софія розгорнула папір й побачила всередині світлину в рамці. Це фото вони зробили в лісі, коли їздили на пікнік. На ньому вони були утрьох щасливі та радісні.

- Я подумала, що тобі потрібно поповнити фото колекцію позитивними світлинами.

- Дякую, доню! – обійняла її мати.

    Пролунав квартирний дзвінок.

- Хто б це міг бути так рано? – здивувалась Софія.

- Ти снідай, а я відчиню.

    З коридору долинуло якесь шарудіння та шушукання і вже за мить на кухню увійшов Рустем з оберемком квітів.

- Вітаю! – промовив він даруючи квіти та конверт.

- Ох, дякую! – усміхнулась Софія. Сьогодні просто якийсь день приємних несподіванок! Вона розкрила конверт і витягла два квитки в оперний театр.

- О-о-о, Рустеме! – Софія глянула на назву, - «Лебедине озеро», дякую!

- Надіюсь, я вгадав з подарунком? – запитав.

- Звичайно, я вже сто років не була в опері!  Софія ледь торкнулась його губ.

    Ніка спостерігала за цією милою сценою та щиро раділа, що нарешті її мама дійсно щаслива.

- На цій приємній ноті, - сказала дівчина та театрально вклонилася, - дозвольте, відкланятися. Мені час до школи.

- Ой! І нам також вже час! – спохватилася Софія, - Але, спершу, давай поснідаємо, -  звернулась до Рустема, - Сніданок сьогодні готувала Ніка.

- Із задоволенням!

    На роботі колеги також привітали Софію з днем народження. Через обід, традиційно, попили кави з тортиком, а з обіду продовжили роботу. Будівництво готелю завершувалося, адже на липень планувалося офіційне відкриття. Рустем часто їздив на об’єкт, контролював роботу, давав необхідні корективи та настанови.

    Весь день Софія була у феєричному передчутті, адже ввечері вони йдуть в оперний театр. Після роботи вона швиденько прийняла душ та, закутавшись в м’який рушник, перебирала свій гардероб в пошуках відповідного наряду для такої події. Її вибір зупинився на зеленій довгій вечірній сукні з привідкритими плечима. Софія одягала її лише один раз, коли вони з Олегом разом ходили на весілля його співробітника.

- Давай, мамо, я зроблю тобі макіяж, – запропонувала Ніка, - Не дурно ж я ходила на ті курси.

   Ніка ще в лютому закінчила приватні курси візажистів та майстрів манікюру. Окрім макіяжу та манікюру, дочка ще почаклувала і над зачіскою мами. Софія крутилась перед дзеркалом безмежно задоволена результатом.

   Рустем прийшов з невеличким букетом червоних троянд і просто зачарувався красою та елегантністю Софії. Він галантно подав їй пальто, і вони вийшли з квартири.

- Ти просто неймовірна, - прошепотів він, відкриваючи їй дверку свого авто.

- Дякую, - задоволено усміхнулась вона.

  Оперний театр захоплював своєю величчю та розкішшю. Зайшовши до середини, ти немов потрапляєш в інший вимір… Здається, що ось ще крок і перед очима з’являться пари у вишуканому старовинному вбранні, зазвучить віденський вальс і розпочнеться бал. Тут навіть повітря просякнуте цією містично-чарівною аурою.

  Софія зручно вмостилася в м’якому, обшитому бордовим оксамитом, кріслі, і з трепетом приготувалась до перегляду балету. Рустем раз у раз спостерігав за її реакцією під час перегляду. Софія зачаровано дивилася на дійство і повною мірою співпереживала емоційні миті разом з героями балету. З сльозами на очах, стежила за сценою, коли принц Зігфрід вимолював прощення в Одетт, а потім вступив у боротьбу з підступним Чорним коршаком. Та кінець історії щасливий, добро і кохання перемагають зло та підлість.

   Сповнені ейфорією та незабутніми емоціями, вони вийшли з приміщення театру на вулицю. Нічне місто потопало у кольоровому сяйві ліхтарів. Свіжий аромат озону витав навколо, а де-не-де було видно мокрі калюжі.

- Це, що, падав дощ, поки ми були в театрі? – здивувалась Софія і вдихнула на повні груди повітря, - Ах, який аромат… Обожнюю запах весняного дощу…

    Рустем обійняв її за талію та прошепотів:

- А я обожнюю тебе…

- І я тебе теж, - усміхнулась вона.

- Пропоную повечеряти, що скажеш?

- Звісно!

   Вони вибрали затишне кафе в центрі, неподалік від оперного театру.  Приємна музика, романтична атмосфера, смачна їжа, вино – все спонукало до продовження чудового вечора. Софія зателефонувала дочці та попередила, що затримається допізна.

- Можеш не хвилюватися, мамо, - говорила Ніка, - я вже доросла.