2 Глава

    І ось цей день настав! Сьогодні Софія офіційно розлучилася. Вона вийшла з приміщення суду й вдихнула на повні груди повітря. Нарешті вільна! Та радість її тривала не довго, в тіні розлогого каштану вона помітила Уляну. Софія так ні разу не бачила її після того випадку, коли застала їх з Олегом в ресторані. Вона не хотіла ні думати, ні згадувати про неї. Все таки колись вважала її своєю найкращою подругою, довіряла та ділилася сокровенним, а виявилось – дарма.

- Привіт! Вітаю з розлученням, - іронічно з єхидною усмішкою промовила вона.

- Твоїми ж стараннями, - ледь усміхнулась, - Що, Уляно, вирішила тепер ти підібрати те, від чого я відмовилась? – роблячи акцент на кожному слові, промовила Софія та глянула просто їй у вічі.

     Усмішка вмить стерлась з її обличчя, натомість Уляну аж перекосило від люті.

- Я тебе завжди терпіти не могла, ще з університету, - процідила крізь зуби, - Ненавиджу тебе!

- Мені тебе шкода, - незворушно сказала Софія. - Все життя жити у злості та ненависті – це ж, немов, себе спалювати заживо в тих ницих почуттях. Прощавай, Уляно, мені не має про що більше з тобою розмовляти. Софія розправила плечі, гордо підняла голову та пішла. 

- Ненавиджу! – дивилась їй у слід Уляна. Вона думала, що Софія буде страждати, адже чоловік покинув її, зрадив з колишньою подругою, а вона вся сяє від щастя. Невже знову прорахувалася? Невже Софії зовсім не боляче? Треба повертатися додому, а то ще мій благовірний захоче мене залишити. Так загралася в ці ігри з пристрастями…пора закінчувати. І так просиділа тут пів року невідомо чого. Уляна з такою наполегливістю старалась розбити сім’ю Софії, а отримавши бажане, залишилась повністю розчарована. Навпаки, вона помітила, що після розлучення, Софія навіть погарнішала. «От вже ж, що їй не роби, а вона ще й у виграші! – з досадою подумала Уляна, - Сьогодні куплю квиток додому! Досить з мене усього цього!» Жінка швидко витягла мобільний телефон та натиснула на виклик. Уляна вирішила поговорити з Олегом, адже тепер він їй не потрібен, погралася з ним і досить.

- Алло! Ти де? – знервовано промовила вона, - Нам треба поговорити!

****

    Софія прокинулась від того, що хтось безперервно дзвонив у двері. «Кого це принесло посеред ночі? - подумала вона, одягаючи халат, - Зараз увесь будинок піднімуть на ноги!» На порозі стояв Олег, п’яний в дим.

- П-привіт…, - ледве вимовив він.

- Ти що тут робиш? – здивувалася Софія.

- От вирішив в г-гості до тебе з-зайти, - заплітаючи язиком, промовив він, - Впустиш?

- Проходь, що вже з тобою робити, - пропустила його в квартиру Софія. - Не вистарчало ще, щоб сусіди дивилися на цей цирк. Що тобі потрібно? Чому напився, невже від радості?

   Олег похитуючись поплентався на кухню та розвалився у кріслі.

- Уявляєш, вона мене п-покинула…Після усього, що між нами було…Вона. Мене. Покинула, – скляними очима в одну точку дивився Олег.

- Уявляю, - промовила Софія, - Ти також так вчинив зі мною, після усього, що між нами було.

    Він пильно глянув на колишню дружину.

- Так, вчинив… А це виявляється боляче, - він підпер голову рукою, - Дуже боляче, особливо, коли кохаєш…

   Софія дивилась на згорьованого Олега і мала би радіти, що з ним також вчинили підло, як і він з нею, але їй було його шкода. Жаль – це все, що вона відчувала до нього, все, що залишилось від колишнього кохання…

- Скажи, як вона могла так вчинити зі мною? Чому? – ледь підвівши голову, промовив він.

- Тому, Олежику, що вона ніколи нікого не кохала. Тому, що любить лише себе. Так було завжди – колись в універі, і так є зараз, - сказала Софія.

- Але ж я заради неї на все пішов… Покинув тебе, Ніку…

- А вона цього і добивалася, і добилася, а тепер ти їй не потрібен.

- От-от, вона мені теж так сказала… І знаєш що? Вона поїхала, зібрала речі і поїхала в свою Чехію. А я? Як же я?..

- А ти, можливо, колись знайдеш собі когось, і будеш щасливий, - усміхнулась Софія, - Давай, я простелю тобі у вітальні.

    Софія вклала Олега на диван і він миттю заснув. Вона пішла в спальню, лягла в ліжко та думки про Уляну не давали спокою. «Це ж наскільки потрібно було мене ненавидіти так сильно, щоб відмовитись від свого шикарного життя в Чехії на пів року? Наскільки потрібно було низько впасти, щоб переступити через все лише для того, щоб помститися? Я ж їй нічого поганого не зробила, звідкіля така злість та ненависть? Страшна жінка!»

    Софія подумала про Олега, тепер він залишився по суті сам, без коханки, без сім’ї, без житла. Знову стало шкода його. Та пригадавши його ставлення до себе ще під час шлюбу, про усі неприємні нюанси, які ятрили її душу, Софії на думку прийшла поговірка: «не жалій, бо пожалієш». Але, знову «але»…Вона не могла просто викреслити його з свого життя, адже у них є Вероніка, яка завжди буде об’єднувати їх, є хоч минулі, але спільні роки життя… Софія вирішила завтра, коли протверезіє, так би мовити, на свіжу голову, серйозно поговорити з Олегом. Повертатись до нього вона, звичайно, не збирається та вирішити питання з житлом потрібно, адже суд таки встановив йому частку на квартиру.

   Зранку Софія зайшла у вітальню, але Олега там не було, він пішов по-англійськи, не попрощавшись. «Отже, розмова переноситься на невизначений термін», - подумала жінка. Поснідавши з Нікою та випивши каву, вона пішла на роботу. Софія не розповіла дочці про нічну пригоду, адже їй і так важко.