ІІ Розділ Квітень 2017 1 Глава

    Сонце яскраво світило у вікно. Софія прокинулась і солодко потягнулась в ліжку. Погожий суботній ранок приніс їй чудовий настрій. Задзвонив мобільний, жінка глянула на дисплей та розплилася в щасливій посмішці, а настрій ще більше покращився.

- Алло!

- Привіт, ти  вже прокинулась? – запитав Рустем.

- Щойно…

- Ти собі не уявляєш, як би я хотів зараз бути поруч…

- А що тобі заважає? Приїжджай…

- Гаразд, - розсміявся він, - Але в мене є пропозиція.

- Яка?

- Сьогодні чудова погода, тому пропоную вибратись на пікнік: ти, я і Ніка.

- Чудова ідея! – зраділа Софія.

- Тоді одягайтеся,  я скоро буду.

   Ніка була просто в захваті від пропозиції поїхати на пікнік. Коли Рустем приїхав, то дівчата вже чекали його. Софія встигла зробити бутерброди та салат, а Ніка заварила каву в термосі. По дорозі ще заїхали в супермаркет та накупили усілякої смакоти.

- А куди ми їдемо? – запитала Ніка, коли вони виїхали з міста.

- Побачите , це сюрприз, - усміхнувся Рустем.

   Чорний позашляховик звернув з траси на кам’янисту дорогу, що вела до лісу. Вони заїхали у соснову гущу та поїхали лісовими стежинами. Через деякий час виїхали на галявину з альтанкою та мангалом.

- Клас! – заплескала в долоні Ніка, - А я і не знала, що тут є таке гарне місце.

- Ходімо, - усміхнувся Рустем, - Цю альтанку та мангал колись ми облаштували з Сашком.

- Молодці! – похвалила Софія.

   Поки Рустем займався шашликом, Софія та Ніка викладали продукти на дерев’яний стіл. Шашлики смажились на вогні та дразнили смакові рецептори своїм ароматом.

- Ще довго чекати? – запитала Ніка.

- Ні, вже майже готові. Що не терпиться?

- Ага!

   Після смачного обіду на свіжому повітрі, Софія розслабилася та обперлася на спинку лавки. Ніка з Рустемом грали в теніс, а вона попивала смачну каву та спостерігала за ними. Їй було так затишно, спокійно… Відчуття гармонії наповнювало усе навколо. Софії пригадався старий радянський фільм «Москва сльозам не вірить». Усмішка осяяла її обличчя, коли вона згадала цитату в Фейсбуці до цього фільму, що кожній працюючій жінці потрібен Гога, він же Гоша, він же Георгій Іванович, який буде вивозити її на дачу поспати в розкладному кріслі під пледом, поки смажиться шашлик. Справді, давно вона вже не відчувала себе так добре та умиротворено.

- Ура! Я виграла! – раділа Ніка. Дівчина сіла біля мами та змовницьки прошепотіла, - А ви не хочете з      Рустемом прогулятись, а я тут відпочину.

- Ах, ти ж хитрюля! – усміхнулась Софія, - Гаразд, ми йдемо.

   Вона підійшла до Рустема, він якраз клав ракетки в багажник.

- Йдемо, прогуляємось?

- Ходімо, - його очі вмить заблищали, і взявши її за руку, вони рушили по лісовій стежині.

- Це Ніка подала мені ідею пройтися, - мовила Софія.

- Вона в тебе дуже прониклива та уважна дівчинка.

   Софія відчувала себе абсолютно щасливою, адже окрім кохання та уваги Рустема, раділа з того, що між коханим та дочкою склалися чудові відносини. Ніці відразу сподобався Рустем, про це дівчина повідомила Софію після першої спільної вечері. Рустем кохав Софію, а оскільки Вероніка її дочка, то і відповідно поводився з нею, як з невід’ємною частиною сім’ї. Тепер вони стали його сім’єю і він відчував відповідальність за них.

  Закохані неспішно йшли лісом й насолоджувалися чистим весняним повітрям та тим невагомим відчуттям всеохоплюючого щастя. Коли стежина звернула і вони заховалися в прихистку дерев, Рустем притис Софію до стовбура сосни та пристрасно поцілував.

- Ще з самого ранку мріяв про це… - прошепотів він. Софія обвила руками його шию… Рустем занурив свої руки під її кофту, обіймаючи оголену спину. Поцілунки спопеляли, емоції зашкалювали.  Пристрасть бушувала в їхніх тілах нестримним потоком, бажання затуманювало розум та загострювало відчуття…

- Треба зупинитись… - насилу відірвався від неї Рустем, - інакше я візьму тебе просто тут…

- О-о-о, ні, - розсміялась Софія, - ще не вистарчало, щоб нас Ніка тут застала…

   Рустем уважно глянув їй у вічі та серйозно промовив:

- Я тебе безмежно кохаю…Переїжджай до мене, разом з Нікою.

  Софія здивовано дивилась в його чорні очі, сповнені кохання та ніжності. Вона також кохає його та все сталось дуже швидко. Не раз Софія ловила себе на думці, що відчуває, немов потрапила в іншу реальність, адже саме такого життя вона хотіла та про такого чоловіка мріяла. Впевненого в собі, уважного, ніжного та пристрасного водночас і основне – вірного та щиро закоханого в неї. Але, знову те «але»… Вона ще не розлучена офіційно, а тому не хоче зайвих розмов та пересудів, ні серед колективу, ні в родині. А ще є Олег…

   Після того судового засідання Софія його більше не бачила. Ніка розповідала, що спілкувалася з ним декілька раз по мобільному, але то була звична розмова ні про, що. Софія хвилювалась, як сприйме переїзд дочка. Одна справа, коли інколи вони бачаться з Рустемом, і зовсім інша -  жити в його квартирі.