4 Глава

   Після цього бурхливого сексу вони почали зустрічатися. Софія просила Рустема не афішувати їхніх стосунків, адже по закону, вона ще заміжня та й не хотіла непотрібних пліток, розмов та пояснень. Єдиною особою, яка знала про їхній роман – була Вероніка. Дівчина відразу просікла це, адже мама зовсім змінилася… Вона, немов сяяла з середини, часто усміхалася, завжди мала гарний настрій, в неї навіть хода змінилася і стала легкою та впевненою. Ніка щиро раділа за маму, бо вважала, що вона заслуговує на справжнє жіноче щастя. Разом з тим ставлення до батька кардинально змінилося в гіршу сторону. Ніка винила його у всьому, адже саме через його байдужість мама була постійно засмученою та знервованою. Тепер вона знає, якою може бути її мама, коли вона щаслива. Та саме більше вона винила Уляну. Дівчина просто зненавиділа її, саме ця жінка все зіпсувала і розбила їхню сім’ю. Хоча Ніка розуміла, що з Рустемом Софії набагато краще, ніж з Олегом, але нічого вдіяти проти своєї образи не могла. Зневага та ненависть до Уляни міцно засіли в її душі та серці.

     На вулиці було ще досить холодно, але це вже не мало значення, адже попереду ще два весняних місяці і розпочнеться літо. Сьогодні Вероніка має офіційно познайомитись з чоловіком, який зробив її маму щасливою.

- Ну, що, все готово, - констатувала Софія, прискіпливо оглянувши сервірований на трьох персон стіл.

- Майже все, - промовила Ніка, оцінююче глянувши на маму, - Ти в цьому збираєшся зустрічати Рустема?

- Ой! Ні, звичайно! Біжу, переодягнусь. Вона на порозі оглянулась, - І ще одне, він для тебе дядько Рустем, а ще краще Рустем Ахтемович. Ніка лише закотила вгору очі.

    Софія одягла трикотажну сукню сливового кольору, зробила легкий макіяж та розпустила волосся і саме вчасно, адже в двері подзвонили.

- Я відчиню! – вибігла в коридор Ніка.

- Добрий вечір! – привітався Рустем, - А ти, мабуть, Вероніка?

- Так, проходьте, - усміхнулась дівчина.

- А я – Рустем.

    До них підійшла Софія й Ніка докірливо глянула на неї :

- Ось бачиш, мамо, як просто і без усяких дядьків та по-батькові. Всі дружно розсміялися.

    За вечерею Ніка розпитувала у Рустема про його новий проект, про життя в Криму та його рідню. Їй було цікаво, чи була у нього колись власна сім’я та діти. Софія почувалася трохи незручно через той допит, що влаштувала Рустему дочка. Помітивши це, чоловік заспокоїв її:

- Чому ти нервуєш? Це ж нормально, що Ніка цікавиться чоловіком, який упадає за її мамою. Правда? – підморгнув він дівчині.

- Звичайно! – усміхнулася Ніка, - Я ж маю знати в чиї руки тебе віддаю!

     Після вечері та десерту, Рустем запросив Софію покататися нічним містом.

- Тепер моя черга кликати вас в гості, - сказав Рустем, прощаючись з Нікою, - тож запрошую вас до себе на ці вихідні.

- Я «за»!  - вигукнула дівчина.

- Я теж, - усміхнулась Софія.

  Рустем повіз Софію за місто, на своє улюблене місце. Колись, повертаючись з відрядження, він випадково натрапив на цю місцину. Це був високий пагорб, вкритий деревами, а на самому вершечку розкинулась невеличка галявина, яка закінчувалась урвищем. Звідси відкривався чудовий краєвид на нічне місто.

- Яка краса! – у захваті промовила Софія. Вогні міста плавно переходили у зоряне небо.

- Дякую за чудову вечерю і за те, що дозволила мені познайомитись з Нікою. Для мене це дуже важливо, - Рустем обійняв її та поцілував у скроню.

- Для мене теж, - пригорнулась до нього Софія й додала, - До речі, ти їй сподобався.

- Ти впевнена?

- О, повір, я дуже добре знаю свою дочку.

- Я радий, що все так склалося.

  Він нахилився і поцілував її довгим та ніжним поцілунком. Від цього поцілунку в Софії запаморочилась голова, а внизу живота запурхали метелики.

- Хочу тебе… - в губи прошепотів Рустем, немов читаючи її думки.

- І я… - одними губами промовила вона.

    В них неначе зірвало дах, Софія не спам’яталася, як опинилась на задньому сидінні. Його руки пестили ніжне тіло, зминаючи ненависну тканину, а губи цілували шию та оголені плечі. Її сукня та його сорочка полетіли десь на переднє сидіння, за ними вслід і мережаний бюстгальтер.

- О-о-о! Ти в панчохах? – палаючим поглядом глянув на неї Рустем, - Ти зводиш мене з розуму…

  Хоча його позашляховик був досить великим, але їм категорично бракувало місця, проте ця скованість рухів ще більше розпалювала в них бажання. Від їхнього пришвидшеного дихання шибки в авто запотіли і лише нічні птахи чули їхні стогони в миті солодкої знемоги…

      Вона лежала на його плечі, а щаслива усмішка не сходила з її вуст.

- Це було неймовірно, - промовила Софія та сором’язливо закрила обличчя руками, - Ох, я ще ніколи не займалася коханням в машині… Ми, як студенти… - розсміялася вона.

- А мені сподобалось, - розслаблено сказав Рустем, та пригорнувши її до себе, прошепотів, - Я тебе кохаю…