4 Глава

    Це солодке слово «вихідні»… Зранку можна довше поспати, не потрібно нікуди поспішати – це час для рідних, час для подорожей та різноманітних планів… Але, знову «але»…

   Софія вмостилася у своє улюблене крісло в лоджії та пила каву. Пройшло вже два тижні з того часу, як вона дізналася про зраду, але в її житті так нічого і не змінилося, вона нічого не розповіла Олегу. Чому? Вона б теж хотіла це знати… Стільки недоспаних ночей, стільки продуманих до дрібниць слів, стільки болю та образи… Стільки брехні… А вона й далі мучила себе, і продовжувала мовчати. Чому? Не хотіла скандалу? Не хотіла вплутувати Ніку у їхні проблеми? Можливо, просто боялася, що піде від неї? Ось і зараз сидить і мучить себе роздумами, а Олег поїхав у відрядження на п’ять днів, принаймні так сказав… Та Софія впевнена на сто відсотків, що збрехав і насправді поїхав до неї, або ж з нею кудись відпочивати. Огидно, як же огидно усе це!

- Мамо? – до неї підійшла Ніка, - Ти нарешті можеш пояснити мені, що відбувається?

- А що відбувається? – вона поглянула на дочку.

- Що між тобою і татом сталося? Ви ж стали, як чужі люди!

- Чому ти так вирішила?

- Я не сліпа, мамо! Не потрібно поводитись зі мною, як з маленькою дитиною! – Ніка присіла навпроти і серйозно запитала, - Мамо, ви з татом хочете розлучитись?

- Не знаю доню,  я не знаю, що маю робити…, - похитала головою Софія. Вона розповіла Ніці про все, що побачила в ресторані та про її здогадки на рахунок відрядження.

- А знаєш, мамо, я навіть не дуже здивована, - спокійно промовила Ніка, - Мені та тітка Уляна відразу не сподобалася. А коли я помітила, як вона дивиться на нашого тата, то відразу зрозуміла, чому вона до нас так загостила. Якщо чесно, то я не думала, що наш тато такий козел!

- Ніко, припини! – крикнула Софія, - Ніколи не говори такого про батька!

- Добре, - вона примирливо підняла руки вгору, - Та все таки я в ньому розчарувалася. Але він ж чоловік, що з нього візьмеш… 

  Софія просто оторопіла від таких слів доньки. Розумна та спостережлива не по роках, оцінює ситуацію, як вже доросла жінка. Софія шокована, адже так іноді важко усвідомлювати, що твоя дитина стала  дорослою… А вона хвилювалася та корила себе постійними сумнівами, не знала, як розповісти дочці правду так, щоб не скривдити ніжну дитячу психіку. А тут тобі маєш… 

- Я дивуюсь тобі, мамо, - говорила Ніка, - Як ти взагалі можеш мовчати, і терпіти усе це?

- А що ти пропонуєш мені робити?

- Як то, що? – обурилась дочка, - Розкажи йому, що все знаєш і нехай вибирає або сім’я, або коханка! Я взагалі б не пробачила йому цього!

- Вероніко!

- Що Вероніко! Він тебе зраджує, мамо! Можливо навіть в цю хвилину він з Уляною, а ти хочеш і далі мовчати? Так не можна, мамо! – сльози покотилися з її очей. Ніці стало так нестерпно боляче за маму, адже все це так несправедливо та неправильно. Їй стало прикро й за себе... Дівчина злилася на Уляну, за те, що влізла в їхню сім’ю, але саме більше образилась на батька за те, що так повівся з мамою. Ницо, підло,зневажливо…

   Софія обійняла дочку, гіркі сльози покотилися і по її  щоках. В цю мить жінка усвідомила, що її дочка вже зовсім доросла та підтримує її.

- Я щось придумаю, - крізь сльози промовила Софія, - Обов’язково!