3 Глава

     Софія розчісувала волосся Ніки. Таке ж саме пряме та довге, як в неї.

- Тебе якось заплести, чи підеш з розпущеним? – запитала в дочки.

- Звичайно з розпущеним, а можна мені трішки підфарбувати очі та губи?

- Можна, але трішки, - усміхнулась мама, - Тобі допомогти?

- Ні, я сама.

   Після наведення краси Ніка забігла на кухню.

- Ну, як мамо? – покрутилася вона, - Гарно?

   Вероніка одягла кольорову сукню з квітковим орнаментом, вміло підведені сіро-голубі очі та ніжний  блиск на губах робили її трішки старшою.

- Гарно, а я і не знала, що ти вмієш користуватися косметикою, - промовила Софія.

- Ой, мамо, зараз по інтернеті можна усьому навчитися, - засміялась дочка, - Ну все, я побігла, маю ще до Юлі зайти.

- Добре, але коли будеш йти додому, подзвони, то я вийду на зустріч.

- Мамо, я вже немаленька!  - обурилась Ніка.

- Немаленька, але й недоросла. На вулиці буде пізно самій йти, - сказала Софія.

- Та я ж з Юлею буду! – вона зам’ялась й  додала, - з нами її старший брат буде…

- А-а-а, - усміхнулась Софія, - то так і кажи, що Сергій буде з вами.

- Ну не зовсім з нами, а з своїми однокласниками, але казав, що додому нас проведе…, - пояснила дочка                                      .

- Він тобі подобається?

- Ні! – вмить озвалась Ніка, - Ну, що ти вигадуєш, мамо!

- Ну добре, добре, біжи вже, - усміхнулась Софія. Звичайно, вона все зрозуміла, коли мова зайшла за Сергія. Ніка та Юля товаришували ще з першого класу, а Сергій старший за них на три роки. Не дивно, що Ніці він сподобався, адже на правах старшого брата допомагав сестрі з уроками та іншими справами. Ніка часто бувала в Юлі, бачила хлопця та захоплювалась ним.

     Софія виглянула у вікно й дивилася у слід Вероніці. «Виросла моя доця… Вже й за майбутнє пора думати, не зглянусь, як школу закінчить…»

     До кухні зайшов Олег:

- Кого там виглядаєш?

- Та дивлюсь за Нікою. Вона вже стала такою дорослою, за хлопцями вже почала заглядати…

- Які там хлопці! Мала ще! – обурився Олег.

- Та вже й не така мала…

- Як на мене, зарано їй ще до хлопців.

- Звичайно, що зарано, але виросла наша донечка. Он, треба думати куди поступати буде. - усміхнулась Софія.

- Треба буде про це з нею поговорити, - промовив чоловік і змінив тему, - Ти завтра на корпоратив на котру годину йдеш?

- На сьому, але з обіду нас відпустять додому, щоб підготуватися.

- Зрозуміло…  Олег якось дивно глянув на неї й сказав, - Тут така справа… Я на днях бачив Уляну…

-  Так? А я думала, що вона вже поїхала додому в Чехію. - здивувалась Софія.

- Ні, в неї тут ще деякі справи виникли…, - зам’явся він, - Так от, може ми її покличемо до нас на Новий рік?

- До нас?

- Ну так, не буде ж вона сама святкувати…

- Чому сама, в неї тут родина, батьки. - Софії зовсім не сподобалась така ідея та й ті награні «дружні» стосунки також.

- Я думав ти зрадієш, стільки років не бачились, ви ж були подругами! - знервовано промовив Олег.

- Правильно, були, а тепер не є і я не хочу підтримувати цих дружніх стосунків. Софія пильно глянула на нього, - А чому ти нервуєшся? Може це ти дуже хочеш її компанії?

- Не починай! – гаркнув Олег й вмить заспокоївшись, додав, - Ні, то й ні, я ж просто запитав.

- От і добре, - сказала Софія, - бо я не хочу її бачити. Олег кивнув та вийшов з кухні.

   Софії зовсім не сподобалась реакція чоловіка на її відмову і їй не подобалась його реакція на Уляну. Вона зварила собі терпкої кави та вийшла на лоджію. Нічне місто виблискувало вогнями від ліхтарів, сніг вкривав усе навколо й це надавало враження чистоти та білизни. Та чомусь їй зовсім було не затишно, щось гнітило та тривожило…

  Софія вмостилась у м’яке крісло й повільно пила гірку каву. Вона заставила себе не думати про погане, відганяла нав’язливі думки. «Усе буде добре…», - загадала вона й усміхнулася. Завтра на неї чекав насичений день. Вранці необхідно забрати подарунки для працівників, крім того, вона записалась на зачіску та макіяж, адже ввечері йде на корпоратив. А ще вона не розповідала директору які будуть подарунки, тому для нього це стане також сюрпризом.

    Рустем усім виплатив солідну премію й Софія купила собі спеціально до свята сукню. Коли побачила її у вітрині, то не змогла втриматись. Сукня була приталеною з короткими рукавами, круглим вирізом, що повністю закривав перед, але трохи відкривав спину. Найбільше Софії сподобався ніжно-небесний колір сукні.

  Думки про корпоратив та роботу відволікли Софію від сумних переживань, вона допила каву й зателефонувала доньці. У Ніки все було чудово, дискотека у повному розпалі, усі танцювали та веселилися.