4 Глава

     Швидко минув тиждень… Наближався листопад, на вулиці ставало все холодніше й мокріше…

     Софія накрила стіл, це був той день, коли всі були вдома й можна було повечеряти у сімейному колі.

- А як ти дивишся на те, щоб моє День народження відсвяткувати у якомусь кафе чи барі? – запитав Олег.

- Можна… А ти багато плануєш кликати гостей? – запитала дружина.

- Ну… Друзів з роботи, звичайно начальство, - Олег задумався, - А, ну і ще батьків.

- Одним словом, десь на тридцять-тридцять п’ять чоловік, - констатувала Софія.

- Десь так…От ще треба замовити якийсь бар…

    Софії вмить пригадалось кафе Рустема.

- А парку є кафе «Фіруза», може там?

- В парку…, - задумався чоловік, - А що, можна й там. Може ти займешся цим, меню підбереш, домовишся за місце?

- Добре, - погодилась Софія. Вона не сказала Олегу, що знає власника особисто. Чомусь не хотіла, щоб він знав, що вони знайомі… Жінка вирішила, що завтра після роботи обов’язково навідається в кафе, адже номера телефону туди вона не має.

   Софія вийшла на вулицю й вдихнула вранішнє вогке повітря. Накрапав дрібний дощ, мокре листя вкривало тротуар… Вона відкрила парасолю й попрямувала на роботу.

     День видався спокійним, але вже під кінець зміни Софію до себе викликала головна.

- Що там, Жанно Артемівно? – запитала Софія та зайшла в кабінет.

- Заходь, сідай, - вказала поглядом на крісло начальниця, - Софіє, не буду кружляти туди сюди… Одним словом, у нас планується відкриття ще одного маркету в іншому місті, тому деякі продавці мусять поїхати туди консультантами і навчити новеньких. Я маю вибрати трьох дівчат, тому, можливо, тобі доведеться поїхати.

- На довго? – запитала Софія.

- До місяця часу.

- А як з проживанням, доїздом?

- На жаль, на це гроші не передбачені, можливо виділимо якусь премію.

     «От лише цього мені не вистарчало!» - подумала Софія.

- Я ще подумаю, як краще вчинити, тому це ще не остаточне рішення, - промовила головна.

- Зрозумійте, в мене дочка… Чоловік часто їздить у відрядження. Я ж не можу залишити її! – обурилась Софія. «В нас половина персоналу неодружених, так ні, вона мене буде посилати!»

- Я ж сказала, що це ще не остаточне рішення, – з притиском промовила Жанна Артемівна, - Все, йди працюй!

   Софія йшла по мокрому асфальту, обуренню її не було меж: - «Це ж треба таке придумати! Їдь в чуже місто на місяць, за власні кошти знімай житло… звільнюся та й по всьому!»

    Вона зайшла в кафе й підійшла до барної стійки.

- Добрий день! Мені потрібен ваш директор, - промовила Софія.

- Вітаю! А Рустема Ахтемовича зараз не має…, - оцінюючи Софію, промовила бариста.

- А можете дати мені його номер телефону? – попросила Софія.

- Звичайно, - вона передала їй візитку.

- Дякую і будь ласка зробіть мені лате, я буду за столиком біля вікна.

    Софія глянула на візитку «Давлетов Рустем Ахтемович», то ось хто ти…», - подумала Софія й набрала цифри.

- Алло! – сухо сказав Рустем.

- Привіт, Рустеме! - промовила Софія.

- Софія? – його голос вмить змінився й став ніжним, - Це ти?

- Так. Я б хотіла з тобою поговорити, якщо ти, звичайно, маєш час.

- Маю, - промовив з усмішкою, - а ти  де?

- У твоєму кафе.

- Чекай, я скоро буду.

    Усмішка не сходила з його обличчя. «Сама мені зателефонувала, але голос сумний. Може в неї щось трапилось?», - роздумував він дорогою в кафе.

- Привіт! Що трапилось? – занепокоївся він.

     Софія розповіла про причину свого приходу і Рустем допоміг підібрати їй страви та напої. Після усіх організаційних питань він пильно глянув на неї й запитав:

- Ти якась сумна, що трапилось?

- Та проблеми на роботі…, - махнула рукою вона.

- Розкажи, можливо я зможу допомогти.

 -Не думаю, - похитала головою Софія, - просто мене хочуть відправити на місяць в інше місто, щоб простажувати працівників у новому магазині. Але куди ж мені їхати, залишати дочку… Напевно, змушена буду звільнитись…

    Рустему так захотілось взяти її руки в свої, поцілували тендітні пальці. «Все складається просто чудово! – подумав він, - Я не знав, як їй запропонувати це, а доля сама підкинула мені вихід з ситуації…»

- В мене до тебе є ділова пропозиція, - усміхнувся чоловік, - Ти ж за освітою економіст?

- Так, - здивувалась вона.

- Я хочу спробувати провернути новий проект… Скажімо так, розширити свій бізнес з мереж кафе до готельно-ресторанного. І мені потрібна людина, яка б допомогла мені в цьому. Ну там… всякі кошториси, розрахунки, а головне, щоб я міг їй довіряти, - він глянув на неї, - Зарплатню спершу буду виплачувати не надто високу, але якщо все піде добре, підвищу. То як,  допоможеш мені?