45

Вони сиділи в  маленькій кав'ярні неподалік  університету та їли морозиво. Морозиво узимку - здавалося б, дивний вибір? Але Ерік та Поллі не зважали на всі ці стереотипи, згідно яких напередодні Різдва годилося б пити глінтвейн та закусувати імбирним печивом. 

 - Він більше не писав? - обережно поцікавився Ерік.

 - Ні, - Поллі задумано вивчала зміст своєї креманки з морозивом. - Еріку, скажи мені, що ти плануєш робити далі?

 - А ти б що мені порадила?  Ти ж у нашій групі мозковий центр...

 - Все іронізуєш? Я серйозно, між іншим, спитала. До завершення семестру лишається усього тиждень. І мені якось так сумно, що я думаю, краще б той Апофіс розніс нашу планету до чортової матінки...

 - Це зимова депресія в тебе, Поллі...

 - Хіба буває така? Я думала, що існує лише осіння...

 - А осінньої у тебе й не було, - Ерік притягнув ї до себе і поцілував.

 - Не було... - погодилася дівчина, коли їхні губи розімкнулися. - До речі, що там трапилося з тим астероїдом?

 - Професор Букер розповідав учора, що астрономи засікли його на значній відстані від Землі. Тобто можна припустити, що наш "трактор" спрацював як прискорювач, чи щось подібне. Одним словом,  мають знову проводити експерименти, дослідження. Неофіційно говорять, що це може бути новим проривом у  науці, можливістю в майбутньому створити космічні кораблі, котрі зможуть розвивати швидкість, більшу за швидкість світла. Але, як кажуть, поживемо-побачимо...

 - А куди тебе запросили? На якусь вечірку?

 - Ну типу того, - Ерік вишкріб ложечкою залишки морозива зі своєї креманки. - Це буде банкет з нагоди успішного завершення експедиції, кажуть, там будуть присутні усі  високопосадовці з NASA,  представники уряду... подейкують, сам президент має вручати якісь гранти науковцям, що розроблятимуть новий проект. Ну, і мені сказали бути присутнім. До речі, ти у нас крутий стиліст, підбери мені якогось костюма, щоб не соромно було вийти в люди. Бо я, якщо чесно, зовсім не розбираюся у всіх цих світських церемоніях.

 - Звичайно, все організую, - посміхнулася Поллі - А мені можна буде туди  прийти? Чи потрібне якесь запрошення? У разі чого, маю акредитацію журналіста.

 - Гаразд, я все виясню, і поклопочуся, щоб тебе запросили. Напишеш статтю для свого глянцю.

 - Ага, і тебе помістимо на обкладинку, - вона засміялася, хоча очі все ще залишалися сумними.

За вікном миготіли яскраві  різдвяні гірлянди. 

***

Прикрашений зеленню та кольоровими стрічками зал потихеньку наповнювався людьми. Банкет було організовано у приміщенні міського концерт-холлу. Перед сценою, на якій мали відбуватися виступи та вручення нагород, були розставлені столики, за котрими всідалися почесні гості. А трохи далі знаходилися звичайні ряди крісел для глядачів. Оператори телебачення налаштовували свої камери, обслуговуючий персонал заходу завершував останні приготування до його початку.

Ерік страшенно хвилювався, адже тільки що йому сказали, що він теж повинен буде піднятися на сцену і сказати кілька слів, як наймолодший учасник експедиції. Також йому вручать сертифікат на спеціальну президентську стипендію.

 - Ну що, хлопче, настав твій зоряний час? - поплескав його по плечу професор Букер.  - Я у своєму виступі обов'язково згадаю про те, що ти брав участь у розробці цього проекту. Можу поговорити з керівництвом, щоб тебе узяли до нас на стажування...

 - Профессоре Букер, - раптом наважився Ерік. - Я хотів би вам дещо розповісти.

 - Ой, тільки не зараз, добре? Бо це не дуже зручний час для розмов. Давай, коли церемонія закінчиться, тоді й поговоримо.

Ерік опустив голову. Він збирався з думками. Озирнувся на глядацький зал - десь там сиділа Поллі, шкода, що звідси не можна було її роздивитися. Вчора вони вирішили, що настав час розставити крапки над "і" та в усьому зізнатися. Проте Ерік хотів це зробити зі сцени, щоб усі чули, а Поллі наполягала, аби він просто поговорив зі своїм керівником та все пояснив і попросив поради, як йому найкраще діяти. Ну що ж, план "А" не спрацював. Доведеться переходити до плану "Б".

"Поллі мене вб'є", - подумав хлопець.

Але його ідея здавалася йому вдалою. І, чим би ця авантюра не закінчилася, принаймні совість його відтепер буде спокійною.

***

А тим часом біля входу у глядацький зал відбувалася дивна суперечка. Охоронці розмовляли з високим чоловіком у поліцейській формі, поряд з яким стояв непоказний хлопець, одягнений досить дивно, як для такого урочистого заходу - у джинсах та старому светрі. Але хто його знає, можливо, це був один із ексцентричних мільйонерів, котрі спеціально, аби епатувати публіку, одягаються в якісь лахи. Непокоїло секьюріті зовсім інше - у новоприбулих не було запрошення, проте поліцейський тут же, при них зателефонував "куди треба" - і одна досить високопоставлена особа наказала цих двох пропустити.

Причому жодних пояснень вони давати не збиралися.

 - Це конфіденційна справа, - повторював коп. - Потрібно дещо уточнити, ми проводимо розслідування, подробиці якого не можемо розголошувати.

Охоронці довго радилися по рації зі своїм керівництвом і, врешті, таки пропустили новоприбулих до зали. Зрештою, там завжди залишалися вільні місця для таких-от несподіваних візитерів.

- Хтось чийсь друг, хтось чийсь брат, а нам "віддувайся", - пробурчав один охоронець до другого. - Наказано - без запрошень не пускати, так ні ж - лізуть і лізуть, як ті таргани....

Двоє увійшли до залу і сіли в задньому ряду. Хлопець досі мовчав. Поліцейський подивився на нього і тихо сказав:

 - Тільки не роби жодних дурниць. Нам тут скандали не потрібні. Закінчиться церемонія, тоді підійдемо - і все з'ясуємо. Зрозуміло?

Хлопець нічого не відповів. Здавалося, він напружено про щось розмірковує.

***

Ерік стояв за лаштунками сцени і слухав виступ професора Букера. Наступним мали запросити до слова його. Він поглянув у глядацький зал. Там було стільки поважних осіб, серед них - сам президент. Чи наважиться він перед тисячами очей зробити те, що запланував? І як зреагують усі ці люди? Чи  виступлять на його підтримку, чи, навпаки,  засудять? Як зміниться його життя після цього? Він не знав, але був сповнений рішучості діяти так, як вирішив сам для себе. Адже тоді, побачивши Землю з висоти, він зрозумів, що позбувся свого страху. Його опанувала впевненість, що все завжди йде саме так, як має бути. Ніколи нічого не трапляється випадково. От і зараз  - усе по плану. Все буде добре...