42

Поки вони їхали в машині, Тед обережно позирав на Ерікового  батька і розмірковував - про що з ним говорити? Містер Пітерсон кермував мовчки, і так само скоса поглядав на хлопця, наче трохи побоюючись - а раптом  його син знову почне верзти якісь нісенітниці? Таки ця наука до добра не доводить... Як і всі ці щеплення - раніше їх зовсім не робили, а люди жили по сто років. Тепер же геть ніжні стали... Йому здалося, що син став якимось іншим. Наче й такий як завше, і разом з тим погляд якийсь неспокійний, руки нервово  смикають "змійку" на куртці, час від часу облизує губи... Що, як його  у клініці підсадили на ті... як їх ... транквілізатори? Зробили з нормального хлопця психа? Нещодавно якраз серіал на цю тему крутили по телеку. І нікому нічого не доведеш, справедливості не доб'єшся... Від хвилювання він мало не пропустив поворот до свого будинку, довелося різко загальмувати і отримати у відповідь невдоволені сигнали від автівок, що їхали слідом.

 - Ну от ми й дома, - полегшено мовив він, припаркувавшись біля під'їзду і розстібаючи пасок безпеки. - Там мама з бабусею, певно, вже зачекалися. Не забудь букет, Еріку!

Квіти вони придбали, заїхавши дорогою у невеликий магазинчик, причому містер Пітерсон відчайдушно торгувався, а Тед при цьому червонів, стараючись не зустрічатися поглядом із невдоволеним продавцем.

Удома в Еріка він до цього був лише раз, то вже майже забув, яка маленька у нього квартира. Але порівняно з лікарняною палатою тут було значно затишніше. Та й пахло чимось смачненьким.

Він прийняв з рук Ерікового батька  аляпуватий букет троянд, замотаний у целофан та прикрашений кольоровими стрічками, і вручив його місіс Пітерсон, що у святковій сукні, з  нарядною зачіскою вийшла його зустріти. Перед мамою Еріка він соромився найменше, бо в перші дні його перебування в клініці вона практично увесь час була поруч, а потім чи не щодня навідувала хлопця. Він устиг відчути справжню симпатію до цієї маленької, скромної жінки, яка майже завжди мовчала, але не тому, що їй нічого було сказати, а радше через те, що з вродженої делікатності вона віддавала перевагу слуханню  того, що скажуть інші.

 - Ма, зі святом тебе! - сказав Тед, цілуючи жінку у щоку. - Бажаю щастя, здоров'я і всього такого!

 - Дякую, синку! - місіс Пітерсон щасливо посміхнулася. - Роздягайтеся, мийте руки і хутчіш до столу. Все уже готове!

У вітальні їх зустріла бабуся Еріка. Тед її також бачив кілька разів, і вона здалася йому дуже приємною літньою жінкою, але геть не такою, як його власна бабуся. Як там вона зараз? Хлопець зрозумів. що дуже сумує за своїми батьками та Ніколь. За Поллі, хоч вони і так невдало посварилися напередодні того, як він потрапив до лікарні. Але він обов'язково зараз напише їй і вибачиться за те, що був таким грубим і неуважним. Хай-но він тільки вирветься звідси -  вони усе почнуть спочатку. Він взагалі розпочне життя заново, буде ставитися більш серйозно до свого майбутнього, до людей, які його оточують. Останні місяці багато чому його навчили, - так думав Тед, сідаючи за святково накритий стіл.

Мати та бабуся навперебій припрошували його покуштувати то одну, то іншу страву, а Тед був і радий, бо, якщо чесно, поїсти любив, а лікарняна кухня не відзначалася різноманітністю. Та й  завдяки тому, що він наминав за обидві щоки, легше було подолати незручність і хлопець міг менше розмовляти. Тед усе ще боявся раптом ляпнути щось не те, що б могло викликати підозру у родичів Еріка.

Врешті містер Пітерсон ввімкнув свій "коник" - почав переказувати зміст телевізійних новин і ганити владу. "Точнісінько, як це робить мій батько, - вражено подумав Тед. - Як дивно - тато Еріка працює на заводі, що переробляє сміття, а мій крутиться в високих дипломатичних колах, але між ними фактично немає різниці. Може, висловлюють свої думки по-різному, але суть одна й та ж сама..."

У новинах саме розповідали про космічну експедицію, яка планувалася вченими для знешкодження астерїда Апофіс.

 - Ото дурня, - заявив містер Пітерсон. - Немає куди державі вкладати гроші. Хай би краще роздали бідним, хто потребує допомоги, хворим на лікування... А то в космос, до якогось там метеориту... Це тільки "відмазка", щоб гроші відмити. А потім ще якусь космічну холеру привезуть... Я б узагалі ті польоти заборонив. Нам і  на Землі непогано живеться...

Тед жував соковитий біфштекс і думав про Еріка -  де він, що робить, чи є в нього гроші?

"Треба піти в Ерікову кімнату і з комп'ютера відправити йому повідомлення". - вирішив він.

Коли подали солодке - смачнющий пиріг з чорницею, то Тед уже відчував. що от-от лусне.

 - Вибачте, можна я піду відпочину? - сказав він кволим голосом. - Бо щось трохи втомився...

 - Так, синку, звичайно,  - відповіла  мама Еріка. - Я там постелила чисту постільну білизну. Як хочеш, можеш трохи подрімати...

Та сон у плани Теда не входив. Опинившись у кімнаті Еріка, він відразу ж ввімкнув комп'ютер і з нетерпінням втупився у екран, на якому з'явилася барвиста заставка. Чи стоїть тут пароль? Може, він взагалі не зможе увійти до інтернету...

Але побоювання виявилися марними. Комп'ютер не був запароленим. Тед швидко увійшов у Фейсбук. подивився на Ерікову сторінку - на ній уже давно не було нових публікацій. Здавалося, хлопець кілька місяців сюди не заходив.  Писати треба було на свій власний акаунт, яким зараз користувався Ерік.

Але перш ніж продумати, що написати в повідомленні, Теду захотілося зазирнути на сторінку Поллі. Він відчув, що нестерпно хоче просто її побачити. Поки вона була поруч, то стосунки між ними часто балансували на грані розриву, обоє були по життю лідерами і вправно намагалися "перетягнути ковдру" на себе, причому це вдавалося їм із перемінним успіхом. Бурхливі сварки завершувалися палкими обіймами та примиреннями, потім через короткий час усе починалося спочатку...