39

Збігав місяць листопад. Дні все коротшали, з дерев облітало листя, все частіше йшли дощі. Але часом випадала така ясна і тепла погода, неначе раптом на день чи на два до міста поверталося літо. Тоді чи не всі його жителі висипали на вулиці, аби насолодитися останніми  сонячними днями.

Не стали винятком і Ерік з Поллі. Після пар вони вирішили не сидіти вдома, а  прогулятися в міському парку.  Влаштувавшись на лавочці поблизу фонтану, який уже не працював, підставили обличчя лагідним промінчикам сонця.

 - Знаєш, - несподівано сказала Поллі, - я переходжу в універі на вільне відвідування.

 - Чому? - здивувався Ерік.

 - Я знайшла роботу. Вірніше, мені її запропонували. Є такий жіночий журнал "Нова Я". Так-от, мені зателефонувала їхня редакторка, вона побачила мій канал у Ютубі, і сказала, що може узяти мене на посаду  стиліста. А я й не відмовилась. Ну, як тобі ця новина?

 - А що, нормально, - мовив Ерік. - Коли тобі це цікаво, то чому б і ні.

 - А мої батьки просто в шоці! Мати верещала, ніби її різали. Сказала, що мені доведеться працювати з одними збоченцями, мовляв, там усі або наркомани, або нетрадиційної орієнтації, або психи... Не знаю, з чого вона це взяла.

 - Ну. журнальчик той справді трохи... неформальний, - Ерік не так давно з цікавості погортав  котрийсь його номер, із тих, що Поллі частенько забувала у нього вдома.

 - А ти думаєш, середовище шоу-бізу, де крутиться моя сестричка - це самі лише  янголи з крильцями?  Але то вона, а це - я. Мені, бач, як "синій панчосі", запланували роботу в якомусь музеї чи картинній галереї... пил протирати. - вона презирливо пирхнула. скрививши носика. - Але не на ту напали. Я вже повнолітня, тож можу влаштуватися на роботу і без їхнього дозволу.

Ерік мовчки кивнув.

 - А ти чого такий кислий? - спитала дівчина, спостерігаючи за малюками, котрі веселою зграйкою бігали по  дитячому майданчику, перекидаючи один одному великий яскравий м'яч.

 - Навіть не знаю, щось я втомився, - Ерік потер долонею чоло.

 - Сподіваюся, не від мене? - Поллі обняла його за плечі і зазирнула  в очі.

 - Від тебе неможливо втомитися. - віджартувався хлопець. - Ну, це таке відчуття... як апатія, чи що. Коли вже все одно. Ти щось планував собі, бігав, немов білка у колесі, а потім сів і зрозумів, що  то все була дурня. Тільки марно згаяний час. І більше нічого не хочеться робити...

 - Це в тебе від недосипання, - резюмувала Поллі. - Але ж тепер все, ти свою роботу дописав? Що сказав про неї професор Морган?

 - Він подивився і заявив, що ідея цікава, але вона не працюватиме. Ти пам'ятаєш цей "гравітаційний трактор", який ми обговорювали на факультативі? Професор ще розповідав, що недоліком цього методу є те, що  він  діє поступово і може  минути кілька років, перше ніж вдасться змінити орбіту астероїда. Тому на сьогодні до Апофіса його вже запізно застосовувати, бо той занадто близько.

 - То що ж тоді робити? Просто чекати, поки нам всім настане каюк? - спитала Поллі.

 - Ну, в мене виникла одна думка, але там  потрібно було дуже точно розрахувати траекторію астероїда, щоб  він зустрівся із "трактором" у певній точці... коротше, в мене не було технічної можливості  це зробити.  Тому це було просто припущення. І, скоріше за все, воно виявилося невірним.

 - Ну, хоч якийсь додатковий бал ти за свої старання заробив?

 - Еге ж, професор пообіцяв навіть поставити мені залік "автоматом".

 - То це круто! Ти ж цього й хотів, - Поллі спіймала м'яча, що підкотився до її ніг та кинула його дітлахам.

 - Так, хотів, - Ерік і сам не розумів, чому відчуває таке розчарування. Зрештою, він і не думав, що професор, ознайомившись із його проектом, закричить: "Геніально!" та затанцює від радощів. Проте все одно залишалася якась надія, що  викладач відзначить його роботу,  визнає її однією з кращих. А насправді він вибрав до трійки переможців зовсім інших студентів. Його ж розрахунки швиденько продивився, і зробив саме такий висновок, який Ерік уже озвучив для  Поллі: "Що ж, досить цікаво, але це занадто фантастично. Воно не працюватиме."

Правда, потім він спитав дозволу показати роботу якомусь своєму знайомому, і Ерік, який був занадто засмучений, щоб детально розпитати, що й до чого, тільки кивнув головою.

Він справді доклав до цієї роботи чимало зусиль. а тепер почувався спустошеним і розчарованим. Але не хотів детально розповідати про це Поллі. Для чого псувати негативом такий гарний день?

 - Дивися! - вигукнула дівчина. - Он Колін! Бачиш, іде по алеї з собачкою на повідку?

До них і справді, бадьоро вицокуючи об асфальт черевичками на високих підборах, наближалася Тедова бабуся. Вона також побачила їх і радісно замахала рукою. Хлопець з дівчиною помахали у відповідь.

 - О, це ви! - літня жінка, як завжди, вдягнена вишукано і дещо навіть екстравагантно, підійшла до них, поцілувала кожного у щічку, і сіла на лавку поряд з Еріком. Маленький шпіц весело крутився біля їхніх ніг, час від часу подаючи голос. - Рада вас бачити, дорогенькі! Теде, де це ти пропадаєш, зовсім забув мене, у гості не приходиш...

 - У нього вічно немає часу,  - засміялася Поллі. - Як не астероїди летять, то ще якась халепа...

 - Так, ти завжди мав особливий талант потрапляти  у різні катавасії, - мрійливо промовила Колін.  - Он, коли тобі було тільки п'ять років, не придумав нічого кращого, ніж залізти на найвище дерево в саду, а як із нього спуститися - про те й не подумав. Довелося твоїм батькам викликати рятувальників, щоб тебе звідти зсадили. А ти з переляку, вибач на слові, упісявся..