37

Наступного дня на факультативному занятті, яке проводив професор Морган, теж зайшла мова про астероїди.

- На відміну від великих планет Сонячної системи, - почав свою лекцію професор, - значна частина яких була відома  ще з глибокої давнини, астероїди, чи малі планети, астрономи відкрили лише у дев'ятнадцятому столітті. Першу малу планету Церера помітив у сузір'ї Тільця сицилійський астроном Джузеппе Піацці у 1800 році. Її  розмір складав близько 950 кілометрів. Потім були відкриті ще три малі планети - Паллада, Веста і Юнона, орбіти котрих, як і орбіта Церери, лежали між Марсом і Юпітером. Британський королівський астроном Вільям Гершель запропонував називати малі планети астероїдами, тобто "зіркоподібними".

У другій половині дев'ятнадцятого століття, коли відбувався бурхливий поступ науково-технічного прогресу, кількість відкритих астероїдів різко зросла. Виникла потреба у створенні особливої служби, котра б відстежувала ці небесні тіла. До початку другої світової війни ця служба працювала на базі Берлінського обчислювального інституту.  Після війни функцію стеження перебрав на себе  Центр малих планет США, що нині знаходиться у Кембриджі. У 90-х роках минулого століття в Європі створено міжнародну асоціацію "Space Guard" ( "Космічна Варта"), а в США організована спеціальна служба за підтримки Національного агенства з досліджень космічного простору (NASA) та Міністерства оборони.

Понад дев'яносто вісім відсотків малих планет рухаються зі швидкістю двадцять кілометрів за секунду у так званому головному поясі між Марсом і Юпітером, на відстані від трьохсот до п'ятисот мільйонів кілометрів від Сонця. Маса усіх астероїдів, разом узятих, складає всього лиш  чотири сотих відсотка маси Землі або три відсотки маси Місяця.

А тепер, шановні, до вас запитання - хто знає, як розшифровується абревіатура АНЗ?

Студенти зашуміли, висловлюючи різні припущення, аж доки один із хлопців-старшокурсників не заявив:

 - Це астероїди, що наближаються до Землі!

- Так, ви маєте рацію, Джефрі, - кивнув професор Морган. - У далекому 1898 році була відкрита мала планета Ерос, котра обертається навколо Сонця на відстані, меншій, аніж Марс. Вона може підходити до орбіти Землі на відстань близько 0, 14 астрономічної одиниці. Я думаю, всім відомо,  що таке астрономічна одиниця?

Тут уже  всі знали правильну відповідь, про що й заявили майже хором.

 - Так, це середня відстань від Землі до Сонця, що становить приблизно 149,6 мільйонів кілометрів, - продовжив викладач. - Такі небесні тіла, які можуть підходити до Землі на невелику відстань, і стали називати астероїдами, що наближаються до Землі ( АНЗ).

Починаючи з середини двадцятого століття астрономи почали масово виявляти АНЗ, і тепер щомісяця відкривають десятки таких астероїдів, деякі з яких є потенційно небезпечними для нашої планети.  Наприклад, у 1989 році  один із астероїдів пересік орбіту Землі  за шість годин до того, як вона увійшла до цієї зони простору. У 1996 році на  відстані  477 тисяч кілометрів від Землі пролетів астероїд розміром триста метрів, який  було помічено тільки за чотири дні до моменту його найбільшого зближення з Землею.  У 2002 році астероїд такого ж розміру  пролетів на відстані, яка всього удвічі більша за відстань від Землі до Місяця. 

 - А  були такі випадки, коли Земля з астероїдом не розминулася? - запитала Поллі, що сиділа поруч із Еріком і зацікавлено слухала розповідь професора.

 - Згідно існуючих наукових даних,  зіткнення Землі з невеликими астероїдами,  розміром близько одного метра, відбувається щороку, розміром десять метрів - раз на сто років,   розміром п'ятдесят - сто метрів - один раз у період від кількох сотень до кількох тисяч років.  А велетенські астероїди розміром від п'яти до десяти кілометрів трапляються на шляху нашої планети  надзвичайно рідко - період між їхніми "візитами" може становити від двадцяти до двохсот мільйонів років.  При цьому реальну небезпеку становлять астероїди, що перевищують кілька сотень метрів у діаметрі - адже, на відміну від менших небесних тіл, вони практично не руйнуються, коли проходять крізь атмосферу.  Нині на Землі можна знайти кілька сотень кратерів  з діаметрами від кількох десятків метрів до сотень кілометрів і віком  від десятків до двох мільярдів років!  Найбільшими є кратер Чиксулуб у Мексиці діаметром  сто вісімдесят кілометрів, вік якого шістдесят п'ять мільйонів років,  кратер у Канаді діаметром двісті кілометрів, вік якого -  1, 85 мільйонів років та Попігайська котловина діаметром сто кілометрів у Росії, вік якої - 35, 5 мільйонів років. 

 - А  що станеться, якщо великий астероїд зіткнеться з Землею? - спитала дівчина із сусіднього ряду.

- Буде не дуже весело, - відповів професор. - Зауважте самі - енергія, котра виділяється при ударі  астероїда діаметром триста метрів об земну поверхню, має тротиловий еквівалент три тисячі мегатонн, а це те ж саме, що двісті  тисяч ядерних бомб.  Зрозуміло, що таке зіткнення призведе до катастрофи глобального масштабу. Навіть, якщо астероїд "приземлиться" не на сушу, а в океан, то, наприклад, небесне тіло розміром один кілометр, що впаде в Атлантичний океан на відстані 580 кілометрів від нашого узбережжя, викличе хвилю  розміром 120 метрів, котра просто змете все на своєму шляху.  При цьому випарується велика  кількість води, яка у вигляді пари підніметься в атмосферу, що викличе  тривале підвищення  температури поверхні Землі на десятки градусів та руйнування озонового шару. А це неминуче призведе до загибелі усього живого на планеті.

Зовсім недавно засоби масової інформації лякали нас можливим зіткненням із астероїдом Апофісом, котрий відкрили у 2004 році, і спостереження показали безпрецендентно високу ймовірність зіткнення цього астероїда з Землею у 2029 році.  Ймовірність зіткнення була досить високою -три відсотки. Проте тоді землянам пощастило - Апофіс  пройшов на відстані 36 тисяч кілометрів від Землі, що дуже близько - практично, на такій орбіті рухаються геостаціонарні супутники. Його можна було спостерігати з Землі неозброєним оком, як яскраву точку на нічному небі.  Після такого тісного зближення з Землею Апофіс перетворився на астероїд класу Аполон, тобто він має орбіту, що проникає всередину орбіти Землі.  Його друге зближення з Землею сталося у 2036 році, і тоді ймовірність зіткнення з Землею була дуже низькою, тож ніхто особливо не хвилювався. Але є одне "але"...