22

Вихідні настали якось несподівано. Прокинувшись уранці в п'ятницю, Ерік збагнув - уже за кілька годин він буде вдома, побачить своїх батьків. Наче й приємно стало. І водночас  у глибині душі ворухнувся легкий жаль -  адже цілих два дні буде втрачено, викреслено із життя.

Що ж, нікуди від цього не подінешся...

Вони зустрілися з Тедом там, де й минулого разу - у  відлюдній місцині старого парку поблизу коледжу. Потиснули один одному руки.

 - Ну як, старий? Скажи, класно? - спитав Тед. - А ти боявся...

 - А тобі теж класно? - дещо іронічно поцікавився Ерік. - Ще не набридла екзотика?

 - Та так... - хлопець невизначено махнув рукою. - Але мушу терпіти. Раз уже почали гру, треба йти до кінця. Правильно я кажу?

 - Цілком! - Ерік дістав з кишені смартфон, посвідчення особи та банківську картку Теда. - Тут бракує п'яти тисяч, ти не думай, що я  на гульки потратив. Довелося все-таки трохи  позичити твоїй бабці, бо  вона погрожувала розповісти батькові про якісь твої пригоди. Але обіцяла, що гроші віддасть...

 - Е, то вже як у приказці - "що з воза впало - те пропало", - сказав Тед. - Не поверне вона нічого. Але що вийшов із скрутного становища - молодець. І гроші витрачай, скільки влізе, не економ, я ще перекину в понеділок. Бери картку, вона твоя. Відірвися на вихідних!

 - Тобі теж добре погуляти!

І вони розійшлися кожен у свій бік.

******

А от удома Еріка чекав неприємний сюрприз. Варто йому було переступити поріг квартири , і він зрозумів -  щось не так. Спробував тихцем прошмигнути у свою кімнату, але на порозі тут же виріс батько.

 - Що, пригоди продовжуються? - похмуро спитав він.

Ерік тільки кліпав очима. Йому раптом здалося, що батьки про все якимось чином дізналися, "розкусили" їхню витівку з обміном. І більше не буде ні університету, ні вільного життя у власній квартирі, ні прогулянок із Поллі. У грудях, під "ложечкою", щось болісно занило.

 - Мені зателефонували з коледжу, сказали, що ти побився з якимось хлопцем. Видали припис. Сказали - ще один "прокол" - і ти вилітаєш з навчального закладу. Що тоді думаєш робити?

 - Я не... - Ерік затнувся. Він відчув  таку дику злість на Теда, що якби той раптом виявився поруч, а в руках Еріка був заряджений пістолет - він би випустив у нього всю обойму, не роздумуючи. Так його підставити, та ще й не попередити, що батьків оштрафували через ту бійку. А він навіть поняття не має, з ким Тед  побився і через що.

 - Тату, - він постарався говорити якомога впевненіше. - Ти знаєш, бувають у житті такі моменти, коли іншого виходу немає. Ти б не хотів, щоб твого сина вважали боягузом?

 - А ти б хотів, щоб уся твоя сім'я через тебе опинилася без даху над головою? - батько, якось враз постарівши на виду, кволо махнув рукою - Та що з тобою говорити... Ми виростили егоїста, який живе, як йому здумається. А тут, у цьому довбаному суспільстві, треба зважати на те, як відгукнеться будь-який вчинок, навіть найменший, на твоєму майбутньому... Крок вправо, крок вліво - і прощавай нормальне, благополучне життя. Здрастуйте, нетрища!

Він розвернувся і, згорбившись, пішов на кухню.

Еріку краще було б, якби він, як раніше, накричав на нього, або навіть ударив. А от така впокорена приреченість у його словах наскільки не пов'язувалася зі звичним образом батька, що хлопець раптом уткнувся головою в подушку і заплакав. Йому було соромно, що хтось може увійти і побачити його в такому стані, але він нічого не міг з собою подіяти.

І тоді він вперше пообіцяв собі, що обов'язково це зробить - вибереться сам і витягне своїх рідних із цього болота.

************

Усі вихідні він провів у себе в кімнаті, добровільно посадивши себе під домашній арешт. Читав університетські підручники, які приніс із собою у рюкзаку, потім "сидів" у інтернеті. Зайшов до блогу Поллі і подивився на її нові фото, поставив під ними кілька лайків. Вона, видно, те помітила, бо написала повідомлення:

 "Привіт! Як поживаєш?"

"Привіт! Поганенько, якщо чесно..."

 "А що ж ти так захандрив? Сумуєш за нашим районом? Чи, може, за мною :) ?"

Він написав, потім стер, знову написав і знову стер.

Поллі озвалася першою, не дочекавшись його відповіді:

"А я на вечірці."

"З Тедом?" - спитав він.

"Ні, він пішов гуляти до своїх друзів, а я - до своїх."

 "Ну, і як гулянка?"

"А, нудьга страшенна. Зараз додому поїду."

"На добраніч"

"Бувай! До понеділка!"

Він дивився на ці три слова, а на обличчі сама собою розквітала посмішка.