17

Увесь тиждень, що залишився до початку навчального семестру, Ерік просидів удома. З Тедом вони обговорили подробиці свого задуму у найдрібніших деталях по телефону. І все ж, чим ближче було до дня "Х", як вони жартома його називали, тим неспокійніше було в Еріка на душі. Бабуся, яка, здавалося, могла б, якби захотіла,  читати його думки, розуміла - хлопця щось гнітить. Але вона пояснила для себе  його дивну поведінку сваркою з батьками, та й майбутніми змінами в житті - адже доведеться "вписуватися" в новий колектив, виходити, як було модно говорити в часи її молодості, з "зони комфорту". Вона намагалася усі ці дні підгодовувати онука чимось смачненьким, і, заходячи до його кімнати,  бачила, що він увесь час як не "висить" на телефоні, то сидить, втупившись в екран ноутбука.

 - Ти, часом, не закохався? - спитала вона його в останній день перебування удома.

 - Ні, з чого ти взяла? - здивувався Ерік.

 - Просто в тебе якийсь дивний вигляд, наче ти  перебуваєш тут тільки фізично, а в думках витаєш десь далеко. І телефона з рук не випускаєш...

 - Просто з одним знайомим хлопцем розмовляв. Ми будемо вчитися в одній групі.

 - А як його звуть?

 - Девід, - назвав Ерік перше-ліпше ім'я, що прийшло на гадку.

 - Добре, тоді я спокійна, раз ти вже знайшов собі товариша у коледжі. Може, вас і в одну кімнату поселять?

 - Там буде видно, - знизав плечима Ерік.

 - Я попросила батька, щоб завтра після роботи відвіз твої речі до гуртожитку. Адже післязавтра уже перший день занять. Ще треба тобі продуктів трохи зібрати...

 - Ба, нічого не готуй! Там є їдальня, нас годуватимуть безкоштовно. І тато хай не хвилюється, я сам доберусь. Мене... е-е-е... мама Девіда підвезе на машині.

У його плани зовсім не входило, щоб батько відвіз його під конвоєм до гуртожитку. Власне, Ерік взагалі не мав там з'являтися, вони з Тедом домовилися зустрітися у парку неподалік коледжу, і в гуртожиток вже прийде Тед з Еріковими речами.  А той поїде до квартири Теда.

 - Ну, як знаєш. - трохи ображено промовила бабуся, виходячи з кімнати.

************

Наступного дня в умовлений час Ерік узяв спортивну сумку з одягом та деякими особистими речами, в другу сумку поклав свій ноутбук і  пішки вирушив до призначеного місця зустрічі. Йти було не дуже далеко, проте від хвилювання він увесь спітнів. Ще й стояла на диво жарка погода, як для кінця серпня.

Отож, опинившись, нарешті, у затінку паркових алей, хлопець зітхнув з полегшенням. Він сів на лавку, поклав поряд свій багаж та набрав номер Теда.

 - Виїжджаю, - коротко промовив той.

За кілька хвилин Ерік побачив таксі, що зупинилося біля входу в парк. З авто вискочив Тед - він, як і було заплановано, підстригся та пофарбував волосся в світліший колір, так що тепер хлопці виглядали наче близнюки.

 - Привіт! Поїдеш назад цією ж машиною, - діловито промовив Тед.  - Я не зміг тобі показати. що і як у мене вдома, то попросив це зробити Поллі, вона тебе зустріне біля під'їзду. Ми по сусідству живемо.

 - Та я б і сам розібрався. - махнув рукою Ерік.

 - Нічого, їй не тяжко. Тримай, це мої ключі - ось від під'їзду, код - 7759, ось - від квартири. Ось телефон. Якщо щось буде треба - телефонуй на свій номер, він є в пам'яті. Або в месенджер пиши.

Ерік узяв телефон приятеля і віддав йому свій, а також власне посвідчення особи. Документи Теда перекочували до Ерікової кишені.

 - Ти ж тільки не викидай ніяких коників, - сказав Ерік. - Бо якщо документи просканує поліція, то за відбитками пальців копи зрозуміють, що вони не твої.

-Ой, не вчи ученого!  - махнув рукою Тед. - Ти що мене, дурником вважаєш? Сидітиму тихенько, не хвилюйся.

 - Ну, наче все. Забирай мої манатки, і з Богом!

 - Добре, моїм усім добром користуйся на здоров'я. Якщо щось буде потрібно - то купуй, не соромся. От чорт, мало не забув! - Тед стукнув себе долонею по лобі. - Тримай мою картку, тут десять тисяч, думаю, на тиждень тобі вистачить. Пін - код простий - чотири сімки.

Очі Еріка округлилися від здивування.

 - Так багато, - невпевнено сказав він. - може, зніми і забери з собою, а мені залиш трохи на дрібні витрати.

 - Не вигадуй! Ти думаєш, я  не взяв з собою грошей? Та не переживай, я їх нікому не показуватиму. І ще раз повторюю - знімай з карти і витрачай, скільки захочеш, ти ж тепер - я, отже, маєш відповідно себе поводити. Ну, бувай, старий! Ні пуху, ні пера! Ти що, цегли у ці торби напхав?

Він, поморщившись, підняв Ерікові сумки та поніс до гуртожитку. Ерік якийсь час дивився йому вслід, потім пішов до таксі, що все ще чекало за рогом.

Нове життя розпочалося.