16

Надворі вже було зовсім темно, коли друзі почали прощатися. Спершу хлопці викликали таксі для дівчат ( вони жили поруч, тож і поїхали додому разом). Потім Тед замовив машину для Еріка. Коли той збирався віддати йому гроші, Тед категорично відмовився. Навіть після оплати вечері та послуг автоматичного таксі  залишалося ще чимало.

 - Ну що, - спитав Тед, коли обоє вже стояли на яскраво освітленій вулиці третього району. - Я можу сподіватися на твою допомогу?

 - Я спробую, - відповів Тед. - Але якщо мене "розкусять", або виникнуть якісь проблеми - відразу ж поміняємось назад!

 - Та не питання! - Тед дуже зрадів. - От побачиш, все буде круто!

На цих словах вони й розпрощалися. Ерік сів до авто, а Тед помахав йому рукою та пішки попрямував додому. 

Автоматичне таксі швидко мчало впорядкованими,  добре освітленими, з ідеальним вуличним покриттям кварталами. Поруч проносилися дорогі сучасні автомобілі, тротуарами прогулювалася вишукано вбрана публіка. Еріку навіть не вірилося, що за кілька днів і він стане частиною цього яскравого і цікавого життя. Хай ненадовго, але краще спробувати і потім пошкодувати, ніж усе життя жалкувати, що так і не наважився ризикнути - подумав він. А ще думки увесь час поверталися до Поллі, до останніх слів, які вона йому сказала після їхнього танцю. А раптом... Втім, він не встиг до пуття сформулювати цю думку - бо автомобіль уже зупинився перед його будинком. Двері відчинилися, і хлопець вийшов на таку звичну трохи щербату бруківку, озирнувся навколо - немов побачив уперше багатоповерхівки, що тісним колом оточували невелике подвір'я з автостоянкою та дитячим майданчиком у центрі. На лавці біля під'їзду сиділи його друзі і бринчали на гітарі, але він, ледве привітавшись, пройшов повз них - у думках він був зовсім не тут.

Двері відчинив тихенько, плануючи непомітно просковзнути до своєї кімнати, але в передпокої зіткнувся з батьком. Той стояв із таким виразом обличчя, що було зрозуміло - зустріч ця не випадкова.

 - Привіт, тату, - буркнув Ерік, скидаючи кросівки.

 - Де це ти бродиш ночами? - запитав батько, ставши в проході таким чином, щоб син не зміг його обминути.

 - Я ж казав бабусі, що збираюся погуляти з друзями, - Еріку трохи запаморочилося в голові, можливо, він все-таки забагато випив.  Він почав знімати куртку, але зробив невірний рух - і з кишені випало кілька недбало зігнутих банкнот.

 - Чекай-но, а це що таке? - батько нахилився і підняв гроші. - Еріку, в яку історію ти втрапив? Кажи негайно, чого це ти раптом так розбагатів? Бабуся обмовилася, що ти кудись поїхав на таксі, тепер  оце... З ким ти зв'язався? Якщо твої друзі займаються наркотиками чи контрабандою, то вони ж у разі  чого тебе і зроблять крайнім, бо ти  дурне теля!

 - Не кричи на мене! - підвищив голос Ерік. - Я вже дорослий, а ви  поводитеся зі мною так, наче мені п'ять років! Куди треба, туди й ходжу... чи їжджу, це не ваша справа!

На галас із кухні вийшла мама, її руки були в борошні - певно, місила тісто. На обличчі застиг подив, вона дивилася на сина так, ніби не впізнавала його. Авжеж, раніше і в страшному сні ніхто не міг би собі уявити, що завжди тихий і врівноважений Ерік сперечається з батьком, більше того - робить це таким тоном. Містер Пітерсон і сам аж розгубився від несподіваного спротиву.  Він аж почервонів на виду, і, здавалося, от-от голосно закричить чи навіть ударить сина.  Але потім несподівано спокійним голосом звернувся до дружини:

 - Ось, поглянь на свого синочка, якого ти так любиш, завжди захищаєш. Дивися, прийшов пізно ввечері, незрозуміло звідки.. я більше чим упевнений, що він ще й п'яний, бо в нормальному стані йому б вистачило розуму промовчати, а не кричати, неначе його ріжуть. Ще й повні кишені грошей приніс! Може, кого пограбував зі своїми дружками. Чекаймо тепер поліції, збираймо речі, будемо тепер в мінусах жити...

Місіс Пітерсон злякано переводила погляд з чоловіка на сина, їй здавалося, що тут розігрується якась вистава, може, це просто жарт.  Її чоловік замолоду міг досить жорстоко з когось покепкувати, таке за ним водилося. Але, дивлячись на зблідле Ерікове обличчя, вона зрозуміла, що конфлікт відбувається насправді. Її очі наповнилися слізьми.

Побачивши маму, Ерік ніби отямився.

 - Ма, все нормально, не хвилюйся, - сказав він. - Я нічого поганого не зробив. Ну, випили пива з друзями... А гроші я в лотерею виграв. Хочеш, забирай, мені вони не потрібні.

Він дістав із кишені решту грошей, простягнув матері, але та сховала руки за спину - чи боялася чоловіка, чи через забруднені борошном долоні. Тоді хлопець акуратно поклав банкноти на поличку біля дзеркала, обійшов батька, так, наче це була не людина, а якась статуя, і зачинився у ванній кімнаті.

Звідти він міг чути, як у батька знову піднялася хвиля обурення, і він виказав матері та бабусі, котра на цю пору нагодилася, все, що він думає про їхнє занадто м'яке виховання.

 - Бити його треба було! - кричав він так, що, мабуть, і сусідам було чутно. - Ще як малий був. А зараз уже пізно, горбатого могила виправить!

Мама плакала.

 Бабуся, як завжди, намагалася виступити в ролі дипломата.

 - Сину, заспокойся! Ти що, хочеш, щоб та донощиця міс Броуді викликала поліцію? Потім доведеться штраф платити за  порушення громадського спокою. А бити дітей зараз не можна, забув про ювенальну юстицію? При найменшій підозрі на жорстоке поводження забирають дитину і віддають у прийомну сім'ю, а  винним понижають статус. Нам його куди вже понижати?

 - От і виростають такі бандити, які нічого і нікого не бояться, - продовжив батько, правда, вже тихіше і не так упевнено.

 - Це Ерік бандит? Та він золота дитина! Не бачив ти ще смаленого вовка... А що погуляв із друзями довше, ніж завжди, то згадай себе в його віці. Що ви  тоді витворяли? Ага, немає  чим заперечити?