9

Ерік сидів  у своїй кімнаті  та грав у нову комп'ютерну гру, коли раптом задзвонив його телефон. Не хотілося переривати двобій з віртуальними монстрами, тому вирішив, що відповідати не буде. Але мобільний продовжував розриватися,  врешті Ерік здався й таки відповів на дзвінок.

 - Привіт! - почувся в слухавці голос Теда. - Ти спиш, чи що?

 - Ні, саме дійшов до четвертого рівня  "Зоряного десанту", не міг покинути.

 - А в тебе є комп'ютер? - здивувався Тед.

 - Чого б у мене не було комп'ютера?

 - А, я думав, що у вас, у "Ч",  немає грошей, хотів тобі свій старий комп привезти.

 - Ні, спасибі, - відмовився Ерік. - Приходь так, без подарунків.

- А зараз можна?

 - Давай!

Він продиктував свою адресу, а потім вирішив все ж вийти у двір і зустріти гостя, щоб той не заблукав.

На лавці біля будинку сиділи його сусіди - Марті та Вел. Вони жували чипси і слухали музику, що лунала з переносної колонки.

 - Еріку, кого виглядаєш? - гукнув Марті.

 - До мене має приїхати... е-е-е, двоюрідний брат з іншого району, - треба ж було якось пояснити їхню  з Тедом схожість.

У цю мить біля під'їзду пригальмувало автоматичне таксі, дверцята відчинилися, і звідти вийшов Тед. Він виглядав настороженим, наче боявся, що зараз на нього посиплються різні  халепи. Але, на радість Еріка, цього разу його новий товариш одягнувся нормально - в темні джинси, шкіряну куртку, на голову начепив бейсболку. а на носа -  чорні окуляри. Все це робило його схожим на  таємного агента із другосортного фільму.

 - Чого це ти так замаскувався? - плеснув його Ерік по плечу.

 - О, я маю одну задумку,  потім розкажу, - якось туманно відповів Тед.  Він поглянув у бік  мешканців будинку, що з цікавістю спостерігали за новоприбулим.

 - Привіт, чуваки! - сказав їм і широко всміхнувся.

 - Агов, Еріку, твій брат прикольний! - сказала Вел. - Сідайте до нас, потусуємося!

Але Ерік вирішив не ризикувати. бо хтозна, що там ще  міг цей дивак Тедді втнути. Хлопець не хотів через нового знайомого стати посміховищем для друзів.

 - Вибачте, але ми поспішаємо. - сказав він. - Іншим разом посидимо з вами!

І швидко потягнув Теда в під'їзд.

 - А де ваш ліфт? - спитав той, роздивляючись пофарбовані в блідо-зелений колір стіни.

 - На фіга ліфт, коли  у будинку всього п'ять поверхів?

На своєму третьому поверсі Ерік відчинив двері квартири і впустив гостя досередини. Вдома він був сам, батьки ще не повернулися з роботи, а бабуся,нарешті, вирішила скористатися подарованою мером путівкою і вирушила відпочивати до пансіонату на березі моря.

Тед з цікавістю розглядав обстановку квартири.

 - Як у тебе... компактно, - дипломатично, щоб не образити друга, висловився він. - Ти сам живеш?

 - Звичайно, ні. Ще мама, тато і бабуся.

 - Нічого собі! Як ви тут усі поміщаєтесь?

 - Нормально, у трьох кімнатах чудово поміщаємося. Пиво будеш?

Тед не відмовився, і Ерік дістав з холодильника на кухні дві баночки, подумавши про те, що батько його за це не похвалить, але  ж треба було "тримати марку", тож на кухонний стіл перекочували інші припаси з холодильника, і хлопці заходилися пригощатися.

 - А де в вас посудомийка? І мікрохвильовка?

 - Немає, бабуся такого не признає.

- Капець, у нас дома туалет більший, ніж ваша кухня.

 - А нащо вам  такий туалет - там що, в кожного по окремому унітазу з золотим обідком?  - трохи образився за свою кухню Ерік.

 - Та ні, золотого обідка немає...

- А скільки в вас кімнат в квартирі? - поцікавився  Ерік.

 - У моїй квартирі дві, але вони великі. У будинку батьків... - він приплющив очі, ніби щось рахував про себе, - так, десять кімнат. а ще три ванни і два туалети.

 - У тебе своя квартира? Круто! А машина є?

 - Поки немає, батько обіцяв купити, як гарно закінчу перший семестр в універі. Але в мене є мотоцикл.  "Харлей Девідсон"!

  Мотоцикл був Еріковою мрією, тому він на мить замовк.

 - От приїдеш до мене в гості, я тобі дам покататися. - сказав Тед. - А поки, може, підем прогуляємося? Покажи мені щось таке, цікаве... Чого у нас немає!

 Ерік задумався.

 - Можна в парк піти. Або в кіно...

 - Що я,  дома по компу кіна не подивлюся? Взагалі, нудно якось у вашому районі. Поки їхав. то аж не вірилося. що це "Ч", так усе сіренько, пристойно, кругом урночки, плакатики, квіточки... От по телеку показують, що в таких районах бувають бандитські розбірки, ходять наркомани, йдуть азартні ігри...

 - Так то кіно, - скептично посміхнувся Ерік. - Немає в нас бандитів і наркоманів теж. Як хтось попадеться - варта викидає в "мінуси". От в тому районі справді небезпечно. А в нас можеш хоч серед ночі ходити - все тихо-мирно.

 - О, я хочу подивитися. як живуть "мінуси"! Давай туди сходимо! - очі Теда загорілися.

 - На фіга воно тобі? Ще патруль замете - матимемо крупні неприємності...

 - Нічого, в мого батечка сам головний прокурор у друзях ходить - як заметуть, так і випустять!

 "Тебе-то, може, й випустять. - подумав Ерік, - А в мене знайомих прокурорів немає..."

Але йому хотілося "втримати марку" перед Тедом, і він недбало сказав:

 - Та як дуже хочеш, можемо сходити, тільки будеш мовчати і слухати мене, добре?

 - Не питання! - радісно погодився Тед.