7

Ерік вийшов із будівлі департаменту та  попрямував у бік найближчої станції метро.  Дивно, але йому не хотілося додому. Хлопець знав, що батьки та бабуся з нетерпінням чекають на його повернення, вже, певно, і святковий стіл накрили, щоб відсвяткувати успішне складання іспиту - і все одно наче підсвідомо відтягував час до того моменту, коли доведеться показати їм  роздруківку з рекомендованими професіями.

Колись у дитинстві над ним у дворі  пожартував старший на кілька років хлопчик - він простягнув малюку цукерку у яскравій обгортці, а коли той розгорнув її - всередині  виявився пластилін. Ось десь приблизно так Ерік почувався і зараз.

Побачивши на протилежному боці вулиці невеличку кав'ярню, хлопець відчув, що у нього пересохло у горлі та страшенно хочеться пити.

 "Зайду на хвилинку і куплю пляшку мінералки, " - вирішив він.

У  кав'ярні в цей полуденний час майже не було відвідувачів. Тільки за дальнім від входу столиком сиділа парочка - хлопець з дівчиною - і про щось жваво розмовляли. Хлопець повернувся спиною до входу, тож Ерік міг бачити тільки його потилицю з довгим, майже по плечі, волоссям і плечі, обтягнуті  яскраво-червоною сорочкою. У дівчині ж він упізнав ту коротко стрижену випускницю з каштановими кучерями, яка сьогодні вранці назвала його "Тедді". Ерік кивнув їй та попрямував до бармена, щоб придбати воду, коли помітив, що реакція дівчини на його появу була вельми дивною. Вона, за мить до того щось розповідаючи своєму супутнику, раптом завмерла на півслові, її очі округлилися і вона смикнула хлопця в червоній сорочці за рукав. Той швидко озирнувся.

Тепер уже настала Ерікова черга витріщати очі від здивування. Він побачив, що хлопець за дальнім столиком дуже схожий на нього самого. Не як дві краплі води, звичайно - різний стиль одягу, неоднакові зачіски, та й колір волосся відрізнявся - в Еріка він був світло-русявий, у незнайомця рудуватий. І все ж рисами обличчя, статурою вони були дуже подібні.

Хлопець у червоній сорочці підвівся з-за столу і підійшов до Еріка, приязно посміхаючись.

 - Привіт! - сказав він. - Слухай, це ти - той чувак, що за мене сьогодні ТОМ склав?

 - Він, він, - підтвердила дівчина, яка теж підійшла ближче і тепер з цікавістю переводила погляд то на одного, то на другого хлопця. - Це ж треба! Ви що, родичі?

 - Перший раз його бачу, - сказав їй "піжон" ( як подумки охрестив його Ерік). - Хлопче, а тебе що, мій  батько найняв, щоб ти мене виручив? Він дуже боявся, що я той ТОМ не здам. Проїв мені всі мізки... добре, що тільки по телефону, бо мої предки зараз за кордоном...

 - Ні, -  відповів Ерік, - мене ніхто не наймав, я так... випадково дверима помилився. Я з двісті сороковим районом мав здавати.

 - А, так вони у сусідній аудиторії були. - сказала дівчина. - А  наш район третій. Ой, вибач, це ж я тебе за Теда прийняла і до нас затягнула! А чому ти не заперечував? Чи тебе теж Тедді звуть?

 - Ні, я Ерік.

 - От і познайомились, - широко посміхнувся Тед. - Моє ім'я тобі вже відоме, а це... - він кивнув у бік  дівчини,  - Поллі. Ми з нею зустрічаємось. Сідай до нас, вип'ємо по стаканчику, відсвяткуємо визначну подію. Ти хоч за себе ТОМ склав, чи ті козли не дозволили?

 - Та склав, - відповів Ерік, - усе путьом.

 - Ну, тоді пішли святкувати. Я пригощаю!

Він зробив знак бармену:

 - Будь ласка, повторіть нам ще по одному, і нашому другу також!

Через хвилину вони вже сиділи за столом, а офіціантка поставила перед кожним якийсь вигадливий різнокольоровий коктейль у келиху з соломинкою. Ерік такого ще ніколи не куштував.

- Ти знаєш, - розповідав Тед, який виявився дуже говірким і компанійським і вів себе з Еріком так, наче вони вже давно знайомі. - Я вчора святкував свій день народження. Ну перебрав трохи... Сьогодні прокидаюся - а будильник не задзвонив. Я проспав ТОМ! Біжу, перечіпаюся, викликаю таксі, приїжджаю - а мені кажуть - вітаємо, друже, ти класно здав іспит, будеш тепер астрофізиком! Я, якщо чесно, подумав, що мене розігрують... ну щось таке, може, як шоу "Прихована камера" - коли ж ні - ось і Поллі каже мені, що прийшов якийсь хлопець, вилитий я, сів мовчки за комп'ютер, все порішав, і так само мовчки пішов. Вона подумала, що я підстригся і перефарбувався, уявляєш прикол?

 - Він любитель поекспериментувати над собою, - пояснила Еріку Поллі, задумливо крутячи соломинку у своєму келиху. - То "ірокез" на півголови вистриже, то у всі кольори райдуги пофарбується, то пірсинг на язику зробить.. А ще у мене не дуже гарний зір, а окуляри носити не хочу. Тому я й подумала, що ти - це він. Але от зараз я бачу, що ви два різних хлопці, то мені аж полегшало. Бо подумала, що в мене дах поїхав, - і вона весело розсміялася.

 - Ну знаєш, - ображено протягнув Тед, - такої "відстійної" стрижки я б собі наколи не зробив. Вибач, - спохопився він, глянувши на Еріка. - Ну нехай у тебе вигляд не відстійний, але занадто вже правильний. Ти, кажеш, з двісті сорокового району?

 - Ні, я з двісті сорок п'ятого.

 - А де це? Ніколи про такий не чув...

 - Ну, ми живемо недалеко від вагоноремонтного заводу, - спробував знайти орієнтири Ерік.

 - А який у вас соцклас? "О"?

 - Ні,  "Ч", - Ерік сказав аж ніби з викликом, хоча він міг спокійно і збрехати, в кінці кінців учитель підтвердив, що по закінченню коледжу він зможе претендувати на переведення до "О". Але захотілося трохи "обламати" цього піжона. який, певно, був із класу "С", бо дуже вже високо себе ніс.

 - Серйозно? - Тед зачудовано дивився на свого співрозмовника. - Ніколи вживу не бачив чувака з "Ч", хіба що по телевізору. А правда, що у вас в районі небезпечно? Ну там, б'ються постійно "стінка на стінку", наркотики, бандити всякі? І як зайде хтось з іншого району - тут йому й кранти?