4

День почався так собі. Ерік прокинувся дуже рано  - адже сьогодні мала відбутися одна з найважливіших подій у його житті. Певно, від хвилювання, усю ніч йому снилися жахіття, які він на ранок зовсім не пам'ятав, але сни залишили по собі неприємні відчуття, і голова була важкою. "Не треба було сидіти допізна за підручниками, - сказав він собі подумки. - Не наївся - то й не налижешся..."

Він поглянув на смартфон -  п'ята ранку. Надворі було пасмурно і стояв густий туман, зовсім не літній, а якийсь пригнічено-осінній. 

"Піду на стадіон, побігаю, - вирішив Ерік. - Заодно і мізки стануть на місце."

Він швидко одягнув спортивний костюм, умився, вкинув до кишені телефон та вийшов з дому. Перше, що кинулося в очі - у дверях  кожної з чотирьох квартир на їхньому поверсі стриміли якісь барвисті папірці - чи то рекламки магазину, чи політична агітація. Він не став придивлятися, на автоматі підняв листки глянцевого паперу, що лежали на килимку перед дверима (  вони, видно, впали, коли хлопець відмикав замок) та кинув на тумбочку в передпокої. Звичка прибирати за собою була у нього ( та й у більшості жителів його району), рефлекторною. Люди знали, що за  недбалістю відразу послідує покарання, тому вулиці та подвір'я були ідеально чистими.

Вологий свіжий вітерець приємно торкнувся обличчя. Небо було затягнуте низькими хмарами, туман звужував видимий простір навколо нього до відстані кількох метрів, і Еріку раптом здалося, що навколо немає нічого - ні міста з його хмарочосами, ні потоків автомашин на транспортних розв'язках, ні  людей, що увесь час кудись поспішають... Лишалися тільки хмари, туман і  бігова доріжка під ногами -  трохи волога, з сіточкою дрібних тріщин на асфальті.

Пробігши кілька кіл та відчувши приємну втому у всьому тілі,  хлопець перейшов на ходу.  Туман потроху розсіювався, на небі з'явилося сонце. Стадіон почав наповнюватися людьми - такими ж, як і він, любителями ранкової пробіжки. Пора було повертатися додому.

******************

Він саме закінчував приймати душ, коли почув. що рідні прокинулися, і в квартирі запанувала звична ранкова метушня. Всі ці звуки - приємні, домашні - були добре знайомі йому ще з раннього дитинства. Он бабуся на кухні поставила чайник, ввімкнула телевізор - забубоніли жваві голоси ведучих ранкового шоу. Мама пилесосить у вітальні і наспівує щось собі під ніс. Батько посмикав дверцята ванної і гукнув, щоб Ерік пошвидше виходив.

Він вимкнув воду, сполоснув за собою ванну, акуратно розвісив рушника сушитися і , накинувши батьків халат, що висів на гвіздочку біля дверей, попрямував до своєї кімнати одягатися.

 - Що це в біса таке? - раптом почувся за його спиною невдоволений голос батька. Ерік озирнувся. Тато стояв біля тумбочки в передпокої і тримав у руках листівки, які хлопець знайшов під дверима.

 - Це всім у двері застромили, - сказав Ерік.

 - "Ми - за відміну соцкласів! Усім людям  - рівні права..." - прочитав батько. - Передвиборча агітація, чи що? Але ж ми не голосуємо... Район вони переплутали, чи що?

 - Це, мабуть, неокомуністи, - пояснив Ерік. - Нам на політології...

- А скажи -но, політологу недороблений, нащо ти в дім різний непотріб тягнеш? Ще й поклав на найвиднішому місці! А якби зараз якась комісія нагрянула? Та за таке можуть і з квартири викинути! Хочеш у "мінуси" потрапити? Під мостом ночувати?

Ерік весь похолонув. Ото й справді, яку дурницю він впоров.

- Я його не читав, - почав виправдовуватися хлопець. - Воно мені треба? Я взагалі бігати ходив...

 - Ну, давай ще побігай. Бери  цей мотлох, ось сюди, у сміттєвий пакет, заклей добре скотчем, щоб  не було видно, що там. І  - кулею - на смітник. Тільки не в наші контейнери. Занеси до смітника за супермаркетом, там викинеш. І ніколи більше такого в дім не неси!

Цього дня Ерік знову не встиг поснідати.