Обіцяна сенсація

Закінчилася чергова рекламна пауза, а потім Поллі оголосила, що запрошує до студії свого чоловіка.

Глядачі зустріли Еріка Пітерсона оплесками — молодого науковця тут знали й любили. До того ж, гостям студії та всім телевізійникам було добре відомо, що Ерік відзначається неабияким почуттям гумору і вміє дуже цікаво та просто розповідати навіть про найскладніші і дуже заплутані речі.

Дочекавшись, поки аплодисменти стихнуть, Ерік швидко знайшов поглядом Тоні, підійшов і сів поруч із ним. Хлопчик був дуже радий, він відразу узяв батька за руку та притулився до його плеча. 

 — Добрий вечір, друзі! — звернувся Ерік до всіх присутніх у залі. — Як ви гадаєте, про що ми сьогодні будемо говорити? 

 — Можливо, про техніку безпеки при видобуванні корисних копалин? — підіграла йому Поллі. — Або про способи виживання під час піщаної бурі?

 — О, я згоден, що все це дуже цікаві теми для розмови, — відповів її чоловік. — Проте наразі я хотів би розповісти про древню цивілізацію, яка існувала тут, на Марсі, споконвіків…

 — О, як цікаво, — збадьорився містер Бакстер, радий, що бесіда нарешті переходить на не пов'язану з його прорахунком тему. — Ви, мабуть, відшукали якісь докази існування на цій планеті життя у давні часи? Мабуть, у кризі щось замерзло?

 — Або у надрах Марсу знайшлися якісь наскальні малюнки і черепки? — висловив припущення лікар 

—  Ви маєте рацію, згадавши марсіанські надра, — підбадьорююче кивнув йому Ерік. — Та не буду поки забігати наперед. Мені вдалося дізнатися, що багато тисячоліть тому поверхня Марсу виглядала зовсім інакше, ніж зараз. Тут були океани і моря, схожі на земні, на суші можна було побачити буйну рослинність, тваринний світ теж вражав своєю різноманітністю. До речі, всі фантастичні тварини, про яких ми чули з казок та легенд, колись проживали тут, на Марсі. У тутешніх лісах, схожих на земні джунглі, водилися справжні єдинороги та невеликі за розміром дракони, тут можна було побачити дивного птаха, який світився при польоті, немов жар-птиця. Навіть кентаврів та русалок ми змогли б побачити, якби опинилися тут на кільканадцять віків раніше. Правда, всі ці істоти не були розумними, за рівнем розвитку вони наближалися до земних тварин. Однак і мисляча раса мешкала на марсіянських просторах…

— Як цікаво, а чи існує для  цієї інформації фактичне підтвердження? — спитала Поллі, радше висловлюючи думки глядачів, аніж свої власні. Сама вона чудово знала усю цю історію.

 — Так, безперечно, але про це трохи згодом, гаразд? — Ерік усміхнувся, погладивши по голові сина, який з великою цікавістю слухав його розповідь. — Отже, на той час цивілізація марсіян була достатньо розвинутою —  десь як сьогодні людство.

 — І вони також будували космічні кораблі? — з захватом спитав Тоні.

 — Принаймні, відомо про кілька таких кораблів, один із яких вирушив з науковою метою на Землю. А там на той час жили ще первісні племена. Тож, як ви розумієте, особливого контакту не вийшло. Ще й космічні мандрівники не змогли повернутися додому — чи то стався якийсь нещасний випадок, чи катастрофа… Але нічого про долю тієї експедиції до сих пір не відомо.

 — А може, вони з якихось причин залишилися жити на Землі? — припустила місіс Картер.

 — Думаю, нашим вченим доведеться ще поміркувати над цим питанням. 

 — Але, якщо ці марсіяни були такі "просунуті" і перебували на вищому щаблі еволюції, аніж ми,жителі Землі, чому вони жодного разу не дали про себе знати? Адже вони могли спорядити ще один корабель на пошуки зниклого? — зауважив директор фабрики з переробки ресурсів.

— Мабуть, вони зробили б це, і рано чи пізно сконтактувати б із землянами… можливо, тоді уся історія людства могла піти зовсім в іншому напрямку. Проте на Марсі сталася жахлива катастрофа — вибухнув один із супутників, і величезні уламки, котрі буквально зрешетили поверхню планети, призвели до того, що сталася екологічна катастрофа. Загинули майже всі живі організми, від високої температури  випарувалася вода, а атмосфера планети стала непридатною для життя на її поверхні.

 — Ти сказав "майже все живе загинуло", але ж не все? Комусь вдалося уціліти? — Поллі зобразила неабияке здивування.

 — Так, і саме в цьому полягає той сюрприз, який я обіцяв для наших глядачів. У вас є можливість особисто познайомитися з нащадком тих самих небагатьох уцілілих марсіян!

Він зробив промовисту паузу, а потім з-за лаштунків несподівано з'явилася довготелеса дивна фігура з витягнутою вгору головою та величезними очима. 

Глядачі весело зааплодували. Вони думали, що це розіграш або жарт, а перед ними — людина, перевдягнута в маскарадний костюм. 

 — Це ж треба таке придумати! — невдоволено говорив директор телеканалу звукорежисеру. Обидва спостерігали за всім, що відбувається у студії, через великий плаский екран.

 — А по-моєму, досить цікаво, — меланхолійно протягнув звукорежисер, — люди точно зацікавляться таким ходом, он  наші дівчата кажуть, що кількість людей, котрі зараз дивляться  шоу, з кожною хвилиною зростає...

 — Це, звичайно, добре для нашого рейтингу,  проте якщо виявиться, що містер Пітерсон затіяв якусь містифікацію з метою кар'єрного росту, це навпаки перекреслить усі його подальші плани. Якось так несерйозно, чи я не правий? Навіщо виводити на сцену якогось ряженого і говорити, що це інопланетянин?

 — Ну, якщо бути точним, то це ми тут інопланетяни, — відповів режисер, меланхолійно жуючи гумку. — А марсіянин, якщо він, звісно, справжній — таки господар всієї цієї землі. Давайте уважно послухаємо, що він скаже…

***

А Раа ( це якраз був він) поважно вийшов на середину подіуму, на котрому сиділи учасники шоу, і неквапливо обвів поглядом зал, який був уже вщерть переповнений цікавими — вони мало на голови один одному не лізли, виглядаючи з усіх можливих закапелків, бо ж усім було цікаво опинитися в числі тих, хто бачив живого марсіянина.

Тоні дивився на нього широко розплющеними очима, і раптом у голові в нього немов перемкнувся якийсь тумблер, і хлопчик пригадав усе, що відбувалося з ним на марсіянській поверхні, а потім в таємничих катакомбах, де жили Раа та його сородичі.