Неймовірне шоу

Директор телестудії невдоволено захитав головою:

 — Послухайте, місіс Пітерсон, це не найкраща ідея! Ваше шоу ніколи досі не виходило в прямому ефірі! Є певний формат, люди звикли працювати згідно тих чи інших шаблонів. У нас же не дискусійний клуб, де чим більше хаосу та провокацій — тим краще… То на різних політичних збіговиськах глядач сидить і чекає, яку чергову маячню ляпне той чи інший гість, щоб потім один поперед одного поширювати те у своїх каналах на Ютубі. А у нас все має бути вивірено, відшліфовано, просто ідеально. Для цього  — тільки попередній запис!

— Але я можу вам гарантувати, що саме це шоу стане справжньою сенсацією, — продовжувала запевняти його Поллі, наче й не зважаючи на ці протести. — Коли ви побачите, який рейтинг матиме цей пробний випуск, то, можливо, ваша думка щодо прямих ефірів зміниться на кардинально протилежну…

 — Не думаю, — директор скептично похитав головою. — Що ви таке надзвичайне запланували? Розповідь про те, як ваш син чудом порятувався, заблукавши на поверхні Марсу? Так, це вражаюча і сентиментальна історія, що вичавить сльозу з жіночої авдиторії, але жодної сенсації я в ній не бачу!

— Просто повірте мені на слово, — Поллі мило усміхнулася. Вона була впевнена, що її шеф рано чи пізно здасться і погодиться на таку трохи авантюрну пропозицію. А нагадування про рейтинги може стати останньою краплею, що переважить на терезах між його сумнівами та бажанням знову відновити втрачену популярність телепередачі. Зрештою, так воно й сталося…

***

У студії цього вечора було не протовпитися — окрім глядачів у павільйоні зібралося й чимало цікавих телевізійників, навіть ті, хто був не задіяний у зйомках, прийшли подивитися на обіцяну Поллі сенсацію. Ще й ніхто не знав, у чому саме вона мала полягати. Можливо, в телешоу візьме участь якась видатна "зірка", що досі ніде публічно не "світилася"?

Дехто тихцем шепотівся, що Поллі прямо в ефірі має розповісти про своє нове кохання і про те, що розлучається з чоловіком. 

І майже ніхто не звертав уваги на хлопчика, який мав бути героєм шоу — ну що такого надзвичайного може розповісти дитина? 

А Тоні сумирно сидів у гримерці, поки його гарненько причісували та мастили обличчя якимось кремом.

— А губи фарбувати будете? — поцікавився він. 

Гримерувальниця розреготалася і відповіла відмовою.

Тоді Тоні пішов до кімнати, де мали чекати гості, яких будуть по одному запрошувати до студії. Але свого тата він там не побачив, що видалося хлопчикові дивним. Він знав, що тато теж має бути в ефірі. Можливо, запізнюється? 

Натомість у м'якому кріслі сидів його вчитель містер Бакстер, який глипнув на Тоні з погано прихованою неприязню і відразу відвернувся. Зате місіс Картер, котра теж знаходилася тут, привітно йому посміхнулася.  А ще були якісь незнайомі чоловіки у формі та ще один — в медичному  зеленому костюмі, у якому Тоні, придивившись уважніше, упізнав того лікаря, котрий обстежував його після повернення з поверхні Марсу.

— Привіт, Тоні! — озвався той. — Як ся маєш?

— Доброго дня! — ввічливо сказав Тоні, примостившись на краєчок м'якої канапи поруч із місіс Картер. — Дякую, в мене все добре.

— Ну от і молодець, — підморгнув лікар. — Тепер ти станеш "зіркою", будеш автографи роздавати! Зважай, я перший у черзі!

Тоні ввічливо посміхнувся, але нічого не відповів. Заклопотано поглядав на великий екран на протилежній стіні, де вже з'явилася заставка шоу, а потім і перші кадри зі студії. Ось і його мама виходить з-за лаштунків, вітається з глядачами. Вона така гарна, Тоні було дуже приємно дивитися на неї.

До кімнати очікування зазирнула асистент режисера і попросила містера Бакстера підготуватися, бо зараз він має з'явитися в студії. Вчитель увесь напружився, піднявся на ноги, поправив і без того бездоганно зав'язану краватку, пригладив волосся. А потім квапливо вийшов.

Уже за хвилину він бадьорим кроком промарширував до студії та привітався з ведучою. Поллі запросила його присісти та заходилася розпитувати про той день, коли відбувалася злощасна екскурсія.

Вчитель то бліднув, то червонів, явно відчуваючи себе не в своїй тарілці.  Але нарешті виробив певну стратегію захисту — перейшов до гнівного спічу, звинувачуючи працівників фабрики у тому, що вони не дотримуються правил техніки безпеки. Бо справді — викопати таку глибоку яму, нічим її не обгородити, не поставити якихось попереджувальних знаків — це справжнє неподобство. Адже до такої ями можуть упасти діти або домашні тварини…

 — Перепрошую, а які домашні тварини можуть бути на поверхні Марсу, де немає атмосфери? — запитав керівник фабрики, якого теж запросили до студії. — І дітей там в принципі бути не могло, доки ви їх не привели. А як уже взяли на себе відповідальність за неповнолітніх, то не звинувачуйте когось у власному недбальстві!

Глядачі з цікавістю спостерігали за назріваючою конфліктною ситуацією, до того ж Поллі підійшла до декого з людей у залі та поцікавилася їхньою думкою, чи варто приводити школярів на такі ризиковані екскурсії? Думки глядачів, як часто буває, розділилися — хтось підтримував учителя, хтось, навпаки, докоряв йому за безвідповідальність. Містер Бакстер вже зовсім забув про хвилювання, набув свого добре відомого Тоні командного тону та скаржився на те, яке зараз невиховане й неслухняне молоде покоління, от у часи його дитинства на Землі було все зовсім інакше…

Втім глядачі вже втратили інтерес до його тиради та нетерпляче поглядали на куліси, звідки мали з'явитися чергові гості. По черзі запросили до студії рятувальників, які в усіх подробицях змалювали лютуючу на поверхні Марсу пилову бурю та те, як вони героїчно, незважаючи на всі перешкоди, займалися пошуками хлопчика. У цей час на екрані, що знаходився позаду ведучої, транслювали кадри тієї самої бурі. Всі у студії зацікавлено слухали. Аж ось рятувальники дійшли до тієї миті, коли побачили Тоні, котрий стояв на порозі переробної фабрики.