Хто є хто

Коли запис на диктофоні добіг до кінця, місіс   Картер стривожено подивилася на свого співрозмовника, готова до будь-якої реакції з його боку. Будь-якої, але не такої.

Ерік тільки знизав плечима і спокійно промовив:

 — Ну,  я щось подібне  і підозрював…

 — Ви знали, що у хлопчика проблеми, але нічого нам не сказали? Це безвідповідально з вашого боку! 

 — Я не думаю, що в нього є якісь серйозні проблеми.

 — Але це роздвоєння особистості… Він стверджує, що через нього з нами розмовляє якийсь Раа… До того ж, іще раніше, я чула від вашої дружини, що нібито Тоні вигадав цього Раа і довгий час вдавав, що спілкується із ним через якийсь камінець.

 — Я сам говорив із ним через камінець. Не з Раа, — одразу виправився Ерік, побачивши, що очі психологині ще більше округлилися. — Із Тоні, коли той зник, і його не могли знайти. Я сидів удома і чекав, разом із дружиною. А вона показала мені той самий камінець. Приклавши його до вуха, я почув голос свого сина. Він сказав: “Тату, у мене все добре. Я скоро повернуся…”

 Місіс Картер зняла свої окуляри і протерла їх хустинкою, котру дістала з шухляди стола. Без окулярів вона виглядала дуже молодою і якоюсь беззахисною. Наче учениця старших класів, а не досвідчений спеціаліст, який працює з людськими душами. 

— Містере Пітерсон, знаєте, коли людина переживає сильний стрес, вона може видавати бажане за дійсне… — почала вона.

 — Ви сумніваєтесь у стабільності й моєї психіки? — з легкою іронією перервав її монолог Ерік.  — Можливо, думаєте, що у нас божевілля, яке передається по спадковості?

 — Ні, я так не думаю, — жінка відчувала, що геть заплуталася, і від цього раптом почервоніла. 

 — Тоді чому ж рекомендуєте повести сина до психіатра?

— Просто щоб ще раз усе перевірити! Психічні розлади — це річ серйозна, з ними не варто жартувати, адже хлопчику може ставати все гірше. Ви ж не хочете, щоб та друга сутність, той Раа, повністю витіснив із свідомості Тоні його власну особистість? Нам в університеті розповідали про такі випадки…

— Я не хочу стріляти з гармати по горобцях, місіс Картер, — Ерік втомлено потер чоло. — Мій син цілком нормальний. І якщо та істота, Раа, використовує його як передавач, як до того користувався каменем… я дуже шкодую, що поламав його, і тепер не можу з'ясувати,  як саме він працював… Якщо мій син виступає свого роду ретранслятором  думок цієї "сутності", як ви зволили висловитися, то чи не простіше дізнатися, що саме їй потрібно, аби вона залишила дитину у спокої?

— Але, зрозумійте мене правильно, містере Пітерсон, — психолог підійшла до дверей крихітної підсобки, у котрій вони знаходилися, і з обережністю визирнула у кабінет, щоб переконатися, що Тоні не чує їхньої розмови.  — Мені трохи дивно чути від вас такі… хм… містичні висновки. Ви б ще про вигнання диявола розповіли… Ви ж освічена людина, науковець. Невже ви серйозно можете вірити у все те, що тільки що мені…, — вона запнулася, наче не могла підібрати точного слова.

— … наплів, — закінчив Ерік замість неї. — Називайте речі своїми іменами, не соромтеся. Так, те, що я тільки що розповідав, може здатися на перший погляд містифікацією, якщо не відвертою маячнею. Але моя інтуїція мені підказує, що мій син в повному порядку. Погляньте на нього самі — він цілковито спокійно дивиться мультфільм. Ви ж самі сказали, що після того, як вивели його з трансу, він знову не пам'ятав нічого з того, що розповідав про підземне місто та його мешканців, і якісь їхні вимоги, які вони то збираються озвучити, то раптом передумують…

 — Так, він просто розплющив очі і поцікавився, чи дозволять йому сьогодні пограти у нову відеогру… 

— Ну от, можливо, справжні господарі цієї планети настільки просунулися вперед у своїх технологіях, що можуть якимось чином підлаштовуватися під чужу свідомість та керувати нею… А в цьому немає нічого незвичайного і містичного, такого, що б не було можливим у теорії. Раптом нам ще належить відкрити цей механізм, і через якийсь час усі ці відеофони та телевізори стануть непотрібними — бо ми зможемо передавати інформацію без посередників, прямо з однієї голови в іншу…

— Мені страшно уявити, який хаос тоді настане, — замислено промовила психолог. — Коли кожен почне навіювати один одному свою волю, людство просто винищить себе саме…

— Але ж марсіяни якось із цим живуть…

— Ну, це тільки ваші домисли, — схаменулась місіс Картер. — Поки що наявність на Марсі цивілізації не підтверджена нічим, крім слів вашого сина, а ці слова можуть бути викликані і маренням, страхом, пережитим під час того, як він загубився і впав до ями, кисневим голодуванням, врешті-решт…

 — Знаєте, давайте не будемо так поспішати з висновками, — Ерік сказав це рішуче і безапеляційно, він виробив у себе таке вміння за роки керівної роботи. Скільки разів бувало, що підлеглі починали сумніватися у доречності відданих шефом доручень, або ж, більше того, доводити свою правоту. Напочатку він гарячкував, сперечався, але потім він узяв на озброєння такий керівний тон, і — о диво! — всі відразу почали  з ним погоджуватися. Ерік зробив висновок, що сучасні люди завжди були раді, якщо хтось знімав із них відповідальність та перекладав на свої власні плечі. 

От і тут місіс Картер, хоч і обізнана була з різними психологічними трюками,  відразу піддалася на його "пастку" та згідно хитнула головою.

 — Давайте кілька днів я поспостерігаю за Тоні, — спробував сформулювати свої умови Ерік. — Якщо помічу хоч один якийсь тривожний симптом, то ми відразу вирушимо з ним до психіатра. Коли ж він не виявлятиме жодних дивацтв і буде таким, як завжди — ми з вами зустрінемося на наступному занятті і виробимо спільний план дій, добре?

Він обдарував місіс Картер своєю наймиролюбнішою усмішкою, і та не змогла встояти перед його привабливістю, теж усміхнулася у вілповідь. 

— Що ж, я не буду заперечувати, — сказала нарешті.  — Може, ви й праві… Ці маленькі марсіяни, вони справжня дивовижа для нас. Деякі їхні здібності не піддаються жодному поясненню… Можливо і  те, що сталося з Тоні, є наслідком його вроджених особливостей, котрі раніше просто були прихованими, а тут, під впливом стресової ситуації, активізувалися?