Розповідь Раа

Поллі збентежено дивилася на свого чоловіка — той відняв від обличчя камінець, поглянув на нього так, немов тримав у руці бомбу, що от-от мала вибухнути, а потім знову притис його до вуха.

 — Тоні, сину, де ти? — тихо спитав він.

"У нього поїхав дах, — подумала Поллі. — Ще цього не вистачало!"

— Еріку, то лише камінець…— почала вона, але чоловік раптом скорчив люту гримасу і приклав пальця до губ.

Поллі замовкла, з острахом дивлячись на нього.

А Ерік уважно слухав, та не чув більше жодного слова. Що то було — може, гра його уяви? Він так хотів дізнатися, що сталося з сином, що власний мозок зіграв із ним дурний жарт? А може, цей камінець радіоактивний чи має якісь галюциногенні властивості? Він міг зашкодити здоров'ю Вогника… Які ж вони, дорослі, були безвідповідальні…

Ерік покрутив камінець в руці і раптом побачив у ньому якусь щілину, немов мінерал складався з двох деталей, міцно скріплених поміж собою. Він схопив перше, що потрапило під руку на синовому письмовому столі — це були ножиці, та спробував засунути їхнє  лезо у цю щілину. Воно було занадто товстим.

 — Дай ножа, — скомандував він Поллі.

Жінка дивилася на нього округленими очима і не рушала з місця. Тоді Ерік сам швидко вибіг із кімнати. Поллі кинулася  слідом, її всю трясло від хвилювання.

 "Треба викликати поліцію. Чи медиків? Навіщо йому здався ніж? " — думки метушилися в її голові, немов мурахи, на чию оселю наступив необережний перехожий.

Поки добігла до кухні, побачила, що чоловік сидить за столом та зосереджено колупається маленьким столовим ножем у злощасному камінчику. Раптом почувся тихий тріск і камінь розпався навпіл.

— Я так і думав! — вигукнув Ерік.

Поллі обережно підійшла до столу і заглянула через його плече. Обидві половинки камінця виглядали дивно — всередині виднілися якісь дрібні деталі, що разом утворювали складний механізм. Нічого подібного Поллі досі не доводилося бачити.

 — Це не камінець! — Ерік обернувся до неї, його очі збуджено блищали. — Це якийсь пристрій, явно неземного походження. У нас нічого такого немає! Я навіть не знаю, як можна з каменю зробити таке!

— Ти сам його приніс, — нагадала Поллі, яка вже трохи заспокоїлася. Принаймні, за здоровий ґлузд чоловіка можна було не хвилюватися.

— Це випадковість, я гадки не мав, що воно таке. Думав, просто уламок скелі! Але цей камінець викинуло на поверхню під час вибуху, коли майстри намагалися бурити шар каменю… Може, там, унизу, є ще якісь цікаві речі! Треба терміново повідомити моїх колег…

 — Нам потрібно знайти Тоні, — суворо промовила Поллі. — А вже потім можеш знову з головою зануритися у свою роботу!

Ерік подивився на неї.

— Поллі, я впевнений, що з хлопцем усе гаразд, — він усміхнувся. — Я чув його голос ось із цієї штуки. Не знаю, як воно працює, але Тоні сказав, що скоро повернеться…

— Якщо він говорив з тобою за допомогою цього камінця, навіщо ти його поламав? — Поллі аж почервоніла від гніву. — Ти розумієш, що накоїв? Він міг би розказати, де знаходиться, туди б вислали пошуковців. А тепер що?

Ерік присоромлено мовчав. Він відчув себе так, ніби повернувся років на двадцять п'ять назад та знову став п'ятирічним хлопчиною, якого мама шпетить за розібрану на деталі нову іграшку…

***

— Дивно, я його більше не чую, — знизав плечима Тоні, простягаючи Раа камінець, дуже схожий на той, який залишився у нього вдома.

 — Мабуть, твій батько пошкодив передавач, — Раа зморщив носа і трохи закотив очі. — Ви, люди, надзвичайно безґлузді створіння. Нагадуєте мені малюків, котрі ламають і розкидають все, що трапляється на їхньому шляху…

 — Принаймні, я нічого не ламаю і не розкидаю, — трохи ображено протягнув Тоні. — Ти ж сам казав, що я розумний, а тепер називаєш усіх людей безґлуздими, то, по-твоєму, і я такий?

 — Ти не зовсім людина, — Раа поправив свій дивний головний убір і знову приплющив важкі повіки. — Ти народився на Марсі, отже є частинкою нашої планети. А тут усе взаємозв'язане, кожен мешканець має виконувати своє завдання для загального блага.

— А яке твоє завдання? — поцікавився хлопчик . Вони тільки-но повернулися з прогулянки по підземному місту, і Вогник досі перебував під враженням від побаченого. Там було дуже гарно і здавалося неймовірним, як усе добре продумано та розроблено. Найменші деталі побуту були механізовані, тож марсіяни в основному лише контролювали діяльність хитромудрих пристроїв, які виконували за них усі трудоємкі справи. А вони сиділи поблизу своїх вишуканих, схожих на маленькі палаци, будинків, і вели неквапливі розмови, або ж щось писали чи майстрували.

— Я… як це краще сказати вашою мовою… історик, от. Вивчаю, як жили в давні часи наші предки, чого їм вдалося досягти, до того, як трапилася Велика Катастрофа.

 — Мабуть, це дуже цікаво, — протягнув Тоні. — А я, коли виросту, хочу стати астронавтом. Буду літати на космічному кораблі -  далеко, до зірок. Відкрию нові планети, подивлюся, чи є там життя…

— Життя є в багатьох куточках Всесвіту, однак воно не скрізь таке, як ми з тобою...

 — А звідки ти знаєш, Раа? У вас є зорельоти? — зацікавився Тоні. — Можеш мені показати?

 — Ні, ми не будуємо космічні кораблі. Нас цілком влаштовує власна планета, для чого шукати щось інше?

 — Але ж це цікаво…

— Знаєш, Вогнику, ваша цивілізація ще надто молода, — неквапливо промовив Раа. — Тому ви й прагнете пригод та відкриттів, рветеся осягнути щось таке, чого не знали досі. Але мине ще кілька тисяч років — і ви, так само, як наші брати, зрозумієте, що все те — лише суєта і надмірні амбіції. Гадаєш, у нас теж не було таких часів, коли частина предків загорілася бажанням збудувати, як ти це називаєш, зореліт?  Щоб полетіти шукати братів по розуму на інші планети?

 — Он як? І вони когось знайшли? — Тоні не терпілось дізнатися подробиці цієї історії. 

— Достеменно ніхто не знає, бо вони полетіли і не повернулися. А потім сталася Велика Катастрофа, і все живе, що було на поверхні Марсу, загинуло…