Пригода Тоні

Тоні зовсім ненадовго відстав від решти дітей, затримавшись поблизу великої ями. Як розповів їм учитель, тут недавно велися роботи з дослідження марсіянських надр, але наразі вони були тимчасово призупинені, бо зламався бур, і тепер вчені чекають, поки з наступним кораблем із Землі прибуде нове обладнання. Хлопці почали цікавитися, чому "посилки" з Землі прилітають так рідко, а містер Бакстер став довго й нудно розповідати про те, як Марс обертається навколо Сонця, та за який час він підійде найближче до Землі, щоб космічному кораблю довелося подолати найкоротшу відстань під час свого польоту…

Тоні слухав неуважно, його увагу привернуло щось на дні ями. Там були такі ж самі камінці, як і його Раа, котрий залишився вдома, під куполом, чекати на свого господаря. У скафандр класти його було незручно, а то хлопчик неодмінно захопив би свого дивного товариша з собою. Раа багато розповідав про те, яким був Марс раніше, до того, як на планеті зникло життя. Тут існували моря і океани, великі канали, які живили водою міста і села, де росли незвичайні дерева і квіти. Шкода, що зараз вже цього всього немає — одна величезна засипана піском пустеля, на котрій де-не-де здіймаються обшліфовані часом  та вітровіями скелі. Коли довго дивитися на їхні обриси — здається, на каменях починають проступати якісь зображення, вони перетворюються у фігури тварин та навіть людей. Але коли Тоні одного разу поділився своїми спостереженнями з психологом, та лише відказала,  що в нього добре розвинена уява.

— На Землі теж можна побачити багато див, створених природою, — пояснила тоді місіс Картер. — Є й рукотворні пам'ятки, наприклад, піраміди у Стародавньому Єгипті чи статуї на острові Пасхи. Ми досі не знаємо напевне, як наші далекі предки спромоглися створити такі грандіозні споруди. Навіть існує думка, що це справа рук інопланетян. Але тут, на Марсі, ми не знайшли жодних ознак живих організмів, хоча не виключено, що багато років тому тут існувало життя, але згодом трапилася якась катастрофа, котра перетворила Марс на пустелю та позбавила його атмосфери.

 Тоні тоді ще не був знайомий із Раа, зараз він би розповів місіс Картер багато цікавого. Проте камінець заборонив хлопчику ділитися з ким-небудь почутою від нього інформацією.

— Це буде наша з тобою таємниця, — сказав Раа. — Якщо комусь обмовишся про неї, то мене в тебе заберуть, і ми не зможемо більше дружити.

Тоні зовсім цього не хотів, тому й слухняно мовчав, навіть узяв за правило перед спілкуванням зі своїм дивним товаришем перевіряти, чи ніхто їх не підслуховує.

Зараз, помітивши чимало камінців, схожих на Раа, на стінках великої ями, що знаходилася неподалік фабрики та вже була трохи заметена піском, Тоні підійшов ближче і схилився донизу, міркуючи, чи не заговорити йому з цими камінцями? Раптом вони теж живі і зможуть йому щось розповісти? Але існувала проблема — він був у скафандрі, тож міг спілкуватися лише з учителем та іншими дітьми за допомогою обладнання для переговорів, вмонтованого в їхні шоломи. Але якби навіть зовні хтось і міг бути без скафандра, він би його не почув. На Марсі панувала тиша.

 — Може, показати камінцям який-небудь знак? — міркував Тоні. — Але, як вони мене побачать? У них немає очей… І як дадуть мені відповідь? Вони не мають рук, щоб теж щось показати у відповідь, а коли і скажуть що-небудь, я їх не почую… Хіба забрати котрийсь із собою під купол, щоб Раа мав товариша?

Він ще нижче схилився над краєм ями і простягнув руку до найближчого камінця, який червоним спалахом мерехтів у сірому валуні, схожому на граніт. Такий гарний, яскравий… Зараз він його дістане!

Проте пісок під ногами Тоні повів себе вкрай підступно. Він раптом посипався вниз, спершу тоненькою цівкою, а далі суцільною лавиною обрушився на дно ями, тягнучи Тоні за собою. Хлопець не зумів втриматися на ногах і впав навзнак, а на нього зверху продовжував сипатися пісок.

Йому забило памороки, стало зовсім темно, і Тоні страшенно злякався, що зараз яма виявиться повністю засипана, а він опиниться на її дні під товщею піску і не зможе вибратися звідти.

Проте, на його щастя, присипало його ледь-ледь, так що, підвівшись і сівши, він з легкістю виборсався з-під піщаного гніту. Ноги вгрузали по коліна, але наче глибше він не провалювався, тому, можна вважати, відбувся легким переляком. Тепер залишалося відколупати заповітного камінця від стіни і повідомити своїх супутників про халепу, яка з ним трапилась. Зараз прийдуть працівники фабрики і допоможуть вибратися. Звичайно, Тоні доведеться вислухати чимало неприємних слів, але хіба йому звикати? Зате потім буде чим похвалитися перед друзями. Ще ніхто з них у таку пригоду не потрапляв!

Тоні простягнув руку і спробував виколупати камінець зі стіни — але той тримався міцно, здавалося, утворював єдиний моноліт із кам'яною поверхнею. Аби ж то хоч якийсь інструмент був під рукою! Але Тоні нічого не мав з собою, рукавички скафандра для цієї роботи не годилися, бо існував ризик пошкодити їх об гострі кам'яні виступи — тоді повітря вийде, і Тоні загине. Це він добре усвідомив з інструкцій щодо  безпечної поведінки на поверхні, які їм не втомлювалися повторювати учителі.

Шкода, що камінець неможливо дістати. Якщо якісь інші, схожі на нього, лежали на дні, то зараз під товстим шаром піску їх уже не відшукаєш. Все ж Тоні трохи  покопався руками в піску, сподіваючись на диво, але його зусилля виявилися марними.

Що ж, нічого не поробиш, доведеться вибиратися звідси з порожніми руками… Він уважно  оглянув кам'янисті нерівні стіни — щоб самому піднятися по них нагору, не могло бути й мови. Занадто високо, та й небезпечно — багато гостряків, зачепившись за які, можна було пошкодити скафандр. Тому Тоні гукнув що було духу : "Містере Бакстер! Це Тоні! Я упав до ями! Хай хтось дістане мене звідси!" 

Він замовк, очікуючи почути у відповідь сердитий голос свого наставника — але в навушниках панувала тиша. Лише щось шуміло — чи перешкоди на лінії зв'язку, чи просто кров у нього в голові?